В Україні рясно «золотих» назв, особливо в басейні Сіверського Дінця (річки Золота, Золочівка, Золота Струя, яри Золотий, Золотарів тощо). У цьому ж басейні — назва Химчина, її має болото (цікаво, що саме щодо боліт нерідко вживане означення золотий). Очевидно, болото Химчина колись було річкою, бо назва стоїть у жіночому роді.
Чимало подібних назв і в басейні Дністра (СГУ, 216). Сюди ж лягає і назва Золотоноша — ріки й міста на Черкащині. Із Золотоноші походить відомий індолог, академік О.Баранников (1890–1952), випускник Київського університету, потім професор Ленін<104>градського університету, директор Інституту сходознавства, з 1939 року — дійсний член Академії наук СРСР. 1990 року в священному місті Чітракута його оголошено індійським святим. За титанічну працю над перекладом велетенської «Рама-чаріта-манаси» («Священне озеро подвигів Рами»), інакше — «Рамаяни» Тулсідаса; переклад цей побачив світ російською мовою 1948 року.
На означення золота санскрит має два десятки синонімів: kanaka, kanchana, rukma, suvarna, hiranya тощо (ESD, 186). Із них найактивніші в творенні імен, назв і термінів hiranya (Хіраньяґарбга, Хіраньяретас, Хіраньяпані, Хіраньякашіпу та ін.), kanchana (Канчанаґірі, Канчанапрабга, Канчанамала, Канчанашекхара й ін.), rukma (Рукма, Рукмін, Рукміні, Рукмакеша, «Золотокосий» тощо). Рукміні, «Золота», «Із золота» — дружина Крішни й донька царя Бгішмаки (ім’я тотожне українському прізвищу Бушмака); її ім’я споріднене з латиським прізвищем Рукмане. Друге ім’я царя Бгішмаки — Рукма, тобто «Золото», а брат Рукміні — Рукмін, «Наділений золотом».
Що ж до санскр. kanaka — «золото», то в Криму, між Алуштою і Судаком, є ручай Канака (СГУ, 238). Це при тому, що Крим надзвичайно багатий на індоарійські релікти, в тому числі й назви. Серед них є і «золоті», тобто ті, в основі яких лежать слова із значенням «золото», «золотий» тощо.
Таким чином, є підстави вважати боспорське жіноче ім’я Хемата високостатусним, жрецьким, пов’язаним із поклонінням давнім жіночим божествам, насамперед Деві-Діві — дружини Шіви й Лакшмі — дружини Вішну, богині багатства, яку ще називають Богиня-Золото. Ім’я Хемата виявляє спорідненість із санскритським жіночим іменем Хема — «Золото» й українським Хима, з індійською річковою назвою Хема й українськими гідронімами Хима, Химівка, Химчина тощо. <105>
Дей — «бог» у боспорських іменах й українських прізвищах
Боспорські написи різного періоду (переважно ІІ — ІІІ ст.) містять імена Дей та імена з компонентом дей. Імена явно не іранські, бо в іранських мовах дей має виразно негативний зміст — «злий дух», «демон», «дев». Позитивне значення слово має тільки в ін<105>дійських, слов’янських та грецькій мовах.
Імен Дей у боспорських написах кілька, а з компонентом дей — до двох десятків, і деякі з них мають паралелі в козацьких та сучасних українських прізвищах. Ми розглянемо найцікавіші з них: Балодей, Гармодей, Сакдей, Хардей.
1. Балодей
Балодей, син Деметрія. Напис № 1276 на уламку біломармурової плити з двох шматків, знайдених у 1869–1870 рр. при прокладанні залізниці південніше городища Танаїс. Зараз — в Ермітажі. Датується 506 роком боспорської ери, що відповідає 209 р. н. е. (КБН, 763).
Балодей, син Деметрія. Напис № 1279 на плиті з білого мармуру, складеній з 51 уламка, знайденій у Недвиговці тоді ж. Зараз також в Ермітажі. Балодей тут означається гімнасіархом, тобто начальником гімнасія. Другий напис датований 522 р. боспорської ери, тобто 225 р. н. е. Різниця в датуванні обох написів — 16 років. Якщо Балодей обох написів одна й та сама особа, то саме в цьому часовому проміжку він і став гімнасіархом.
Напис № 1279 характерний і тим, що в ньому є низка імен, цікавих для нас: Рахойсак, син Евноїка; Іравадій, син Деметрія; Мадой, син Самбатіона; Рахойсак, син Рассога; Ґосак, син Аспака; Далосак, син Сімфора тощо (КБН, 767–769).
Балодей, син Деметрія. Напис № 1281 на плиті з білого мармуру, знайденій тоді ж у Недвиговці й частково відновленій з 24 уламків. Зараз — в Ермітажі. Правий бік плити майже втрачений, у верхній частині вирізьблено два орли й вінок між ними. Повністю зберігся лівий орел, частина вінка й хвіст правого орла. Напис уміщено під цим зображенням. Датується першою третиною ІІІ століття, бо напис зазначає, що пам’ятник поставлено при царі Тіберії Юлії Рескупориді (правив у 211–226 рр.).
Балодей цього напису названий серед так званих «прийомних братів». Не виключено, що всі Балодеї трьох написів — одна й та сама особа, оскільки всі три написи знайдені майже в одному місці. Але можливо, що Балодей останнього напису зовсім інша особа, а однакове у всіх трьох ім’я батька — Деметрій, пояснюється поширеністю на Боспорі імені Деметрій. І це справді так. Причому показово, що ім’я Деметрій поєднане з іменами Сінд і Сіндок, які недвозначно засвідчують приналежність їх носіїв до <106> сіндів, індоарійського племені в Північному Причорномор’ї. У боспорських написах засвідчено 12 імен Сінд, Сіндок, Сіндей і деякі з них саме в сполученні з іменем Деметрій. Зокрема, в списку переможців спортивних змагань на честь Гермеса (№ 1137; плита знайдена 1895 р. в Анапі, датована ІІІ ст. до н.е., зараз — у Керченському музеї) значаться: Сінд, син Деметрія і двічі — Деметрій, син Сіндока (КБН, 670–676). З чого видно: і серед сіндів ім’я Деметрій було популярне. Що це не випадково, засвідчує і вірменська легенда про трьох братів, яку співвідносять з літописною легендою про Кия, Щека й Хорива. Легенда мовить, що батьки трьох братів — двоє індійських князів, і одного звали Деметр. Прикметно й те, що і в циганів поширене прізвище Деметер, а цигани — індоарійський народ, батьківщиною його вважається Пенджаб і Раджастхан. У Пенджабі й досі живуть чонгари, що їх дехто вважає предками циган. В Україні ж є півострів Чонгар, омиваний Сивашем. І тут виявлено трипільські пам’ятки, які відбивають ведійські уявлення.
Афіаг, син Балодея. Ім’ясполучення в тому ж написі № 1279, де й гімнасіарх Балодей, син Деметрія. Можна припустити, що Афіаг міг бути сином гімнасіарха Балодея. Таке припущення імовірне, бо часова різниця написів, де згадується Балодей, син Деметрія, складає 16 років. Може бути, що Балодей, батько Афіага, не причетний до гімнасіарха Болудея.
Що ж до імені Афіаг, то, можливо, це грецька передача імені Астьяг. Таке ім’я мав, наприклад, останній мідійський цар (585–549 рр. до н.е.), якого вавилонська хроніка називає Іштумегу (Іштувегу), про якого пише Геродот і який 549 р. до н.е. зазнав поразки від перського царя Кіра. Тобто ім’я Афіаг вочевидь не грецьке, а принаймні мідійське.