«Махабгарата» в переліку зміїв подає і Нахушу. Причому зазначається, що первородний змій — Шеша, на ньому лежить Вішну в періоди між твореннями світу, втілення його — Баладева (АП, 105). Показове й ставлення «Махабгарати» до Нахуші: його то вихваляють за незрівнянну щедрість при жертвоприносинах, коли щоденно вбивалися тисячі корів і частувалися десятки тисяч брахманів, то ганять за нечувані утиски й жорстокість. Відомий перекладач «Махабгарати» Борис Смирнов, виходець із села Козляничі на Чернігівщині, зазначає, що Крішна й Шіва пов’язані з символікою змія, однією з найдавніших символік. Вона властива особливо месопотамській, єгипетській та індійській культурам. І скрізь ця символіка амбівалентна, двозначна. В Єгипті ритуал закляття і прокляття Апопі, дуже близького індійському Шеші-Ананті, здійснювався щоранку, аби юний Гор, син Озіріса, здолав вічно знищуваного й вічно відновлюваного володаря пітьми й князя смерті — Апопі. Ра вкусила змія, яка хотіла вивідати «справжнє», «таємне» ім’я Ра. Пекуча й згубна зміїна отрута дає підстави пов’язувати її з вогнем і його руйнівною силою. З іншого боку, змії — дві кобри — символ довголіття і здоров’я (Смирнов, 216–217).
За коментарем Б.Смирнова, санскр. нахуша означає «змій», а також «сусід», «свояк» (Нараяния, 306), у зв’язку з чим він наводить слов’янську паралель: суседка, соседушка — домовой (БМ, 665). Він же зазначає, що й іудаїзм знає слово нахош — «змій», теж амбівалентне. Нахош — підступний спокусник, що завдав стільки зла родові людському, а нохаш — рятівний символ «мідного змія». Причому слова мідь і змій у давньоєврейській мові відрізняються лише вокалізацією, а не написанням, що означає тотожність каббалістичної символіки обох слів (Смирнов, 217).
Баладева мав ім’я Балабгадра, споріднене з іменем Субгадра в сестри Балавіри й Крішни. Обидва імені об’єднує компонент бгадра, у санскриті — «щастя», «благополуччя» і «найкращий», «щасливий», «доброчесний», «чеснотливий» (ХРС ІІ, 291). Якщо врахувати, що префікс su в Субгадра, в санскриті підсилює основне слово, <122> то це жіноче ім’я тлумачиться як «Винятково щаслива», «Украй чеснотлива». Таке ж значення й імені Балабгадра, тільки це чоловіче ім’я. А значення, що його передає префікс су, у ньому передане лексично, словом бала — «сильний», «могутній». Балавіра має й інші імена з першим компонентом Бгадра — Бгадранґа, Бгадрабалан. Субгадру іноді називають просто Бгадра, як і Балавіру. Бгадра також ім’я Шіви й епітет гори Меру — центру світу в космогонічних уявленнях індійців. А ще — дружини Кубери, бога багатства й охоронця північної сторони світу, сусіди Шіви по обителі в Гімалаях. Бгадреша, «Благословенний владика», Бгадракапіла, «Благословенний Капіла» — теж імена Шіви, де Капіла — одне з імен Вішну й Шіви. Бгадракалі, «Благословенна Калі» — епітет Дурґи, Бгадрашакха — епітет Сканди, бога війни, сина Шіви й Дурги-Парваті. Епітети Бгадра — «Благословенна» чи «Щедродайна», Бгадрасома — «Благословенна сома» має священна Ґанґа. Бгадракумбга, «благословенний глек» — золота посудина зі святою водою, особливо з Ґанґи. Бгадра також — назви другого, сьомого й дванадцятого днів лунарного місяця, що вважаються особливо сприятливими. Один із місяців індійського календаря має назву бгадрапада (інакше бгадон, відповідає серпню-вересню).
Різновид санскр. бгадра — бгадрака (хінді бгадрак) перегукується з гідронімом Бадрак у Криму — таку назву тут має річка, ліва притока Альми в басейні Чорного моря (СГУ, 29). Бгадрака в санскриті має значення «добрий», «щедрий», «чарівний», «чудовий», що цілком підходить для кримської річки. Санскр. бгадра, бгадрака споріднені з укр. бадьорий, бадьорість і рос. бодрый, бодрость, бодряк.
У Баладеви є ще одне поширене ім’я — Баларама, або просто Рама. Таке ж ім’я і в головного героя «Рамаяни». В цій епічній поемі злий демон Раван, «Ревун», викрадає дружину Рами — красуню Сіту, яку після численних пригод Рама й визволяє.
У цьому епічному конфлікті виразно прозирається ще ведійський міф про битву Індри з демоном Врітрою. А це — відбиття календарної, тобто землеробської міфології. Перемога Індри символізує настання весни, Нового сільськогосподарського року. У «Рігведі» Сіта богиня ріллі, «польова царівна», а в «Рамаяні» вона народжується з борозни при ритуальній оранці. Саме ім’я Сіта значить «Борозна». Синонім до санскр. sita, «борозна» — karshu, від дієслівної основи karsh/krish — «орати», «борознити», наявної і в імені Баладеви — Санкаршана (СРС, 153). Закінчується «Рамаяна» тим, що <123> Сіта повертається в обійми Матері-Землі (детальніше див.: ТРС, 210–221).
Ведійська Сіта вважалася дружиною Індри, а Індра в «Рігведі» — «господар поля». У «Рамаяні» функції Індри перебрав Рама. Риси землеробського божества мало властиві герою «Рамаяни» — він воїн. Зате землеробські риси властиві Рамі-Баладеві. Обох Рам, крім того, що вони — втілення Вішну, об’єднує число «7». Епічний Рама — сьоме і повне втілення Вішну, він сходив на землю і звільняв її від зла перед Крішною, восьмим втіленням Вішну. Тобто епічний Рама ніби старший брат Крішни, бо обоє народжені Вішну. А Баладева-Баларама — сьомий син Васудеви й теж утілення Вішну (одні джерела вважають, що часткове, інші — що повне). Баладева-Баларама — старший брат Крішни. Тож виходить, що Рама з «Рамаяни» й Рама-Баладева, по суті, одне божество, яке з часом зазнало певних функціональних видозмін і переомислень. З чого й висновок: образ Рами-Балавіри-Санкаршани через образи ведійських Індри й Сіти сходить щонайменше до ІІІ-ІІ тис. до н. е., до принаймні трипільських часів. А наявність в українських веснянках, щедрівках, казках основного міфу «Рігведи» про битву Індри й Врітри свідчить: творили цю календарну міфологію і давні українці, наші пращури, справіку осіле землеробське населення.
Дева в імені Баладева, як мовилося, означає «бог», «божество», «владика». Воно дуже активно творить індійські імена, надто богів, царів, мудреців і могутніх воїнів, тобто позначене високим соціальним статусом. Воно може бути і першим компонентом, і другим, як в іменах Баладева, Васудева, Махадева, Сахадева Чандрадева тощо. Дева активно вживане саме в іменах на означення Вішну, Крішни, Баладеви й інших божеств. Воно і в імені батька Баладеви й Крішни — Васудева, де санскр. vasu — «багатство», «скарб», «статки» (СРС, 571). Тож все ім’я означає «Бог багатства», «Владика достатку». Матір Яду, родоначальника ядавів, племені обох братів, звали Деваяні — «Богойдуча». Мати Крішни — Девакі, а санскр. devaki тотожне devi — «богиня». Традиція пояснює ім’я Девакі як «Девакова», від імені батька Девакі — царя Деваки. Девамані, «Божественна коштовність» — прикраса на грудях Вішну. Особливо багато епітетів із Дева в Індри — царя богів і ватажка небесного воїнства: Девапаті — «Владика богів», Девараджа — «Цар богів», Девадгіпа — «Володар богів», Девендра — «Цар богів», Девеша — «Владика богів» тощо.