Спершу Пана зображали звіроподібним, з сопілкою у руці. Його атрибути сопілка або подвійна флейта, сосновий вінок і так званий заячий посох (для полювання на зайців). Грецький вазопис знає зображення бородатих Панів із цапиними мордами, в подобі цапоногого молодого сатира чи мавпоподібного карлика. Образ Пана частий у художника М.А.Врубеля (МНМ, ІІ 279).
Деякі риси споріднюють Пана з індійським Пушаном, ім’я якого виводиться від санскр. push — «квітнути», «буяти», «буйно розквітати», спорідненого з укр. пишний, пишнота, пишатися тощо. У ведійській міфології Пушан — божество, пов’язане з сонцем, родючістю, дорогою. Характерні риси Пушана: розкошлані волосся й борода, відсутність зубів, споживає тільки кашу. Атрибути його — золотий топірець, шило, штрикало, колісниця, в яку запряжені цапи. Сонячну природу Пушана засвідчує його перебування на небі, постійний рух, нагляд за всіма істотами. Золотий корабель Пушана плине в небесному морі, небесний шлях його циклічний, вічно повторюваний. У нього два просторово-часові фокуси: він народився у вишині, а вдруге — в глибині, в ямі; вперше він народився опівночі в ніч року, на півдні; вдруге — посеред року на півночі.
Дослідники підкреслюють саме ці два положення Пушана (зеніт і надир), які визначають два напрями — вниз і вгору, й вертикаль, що з’єднує їх, символізовану Аджа Екападою — цапом, твариною Пушана. Пушан пов’язаний і з сонцем: він одружується з дочкою Сонця, вісник Сонця-Сур’ї. Примітна риса Пушана — причетність до дороги, шляху, він — «повелитель шляху», охоронець доріг, убезпечувач від хибного шляху. Він знає шлях істини, шлях до багатства, веде померлих дорогою предків, звідки його причетність до бога смерті <128> Ями й прохання на взірець: «Нехай Яма, Пушан убережуть нас від смерті».
Шлях Пушана позбавляє від хаотичного, обмеженого начала, сприяє вийти в світ широкого космічного простору, тому він — позбавник, звільнитель, син позбавлення. Пушан заповнює повітряний простір, приносить їжу, багатство, успіх, відкриває скарби, надає притулок. Він — охоронець худоби й пастух усього сущого, щедрий, зичливий, надто до поетів, покровителем яких є. Пушана пов’язують узи дружби з усіма богами, він завжди готовий прийти на допомогу, захищає своїх шанувальників, ворожий до наклепників, злодіїв, розбійників. Пушан вручає жениху наречену, відіграє важливу роль у весільному ритуалі. З ним пов’язана ідея максимальної плодовитості й виняткової статевої снаги. Беззубість його міфи пояснюють бійкою на жертвоприносинах, на які не запросили Рудру. Від розгніваного бога дісталося і Пушанові, якому кінцем лука Рудра вибив зуби, хоча потім, вгамувавшись, повернув їх йому. Пушан виявляє зв’язки з Паном, прусським Пушкайтісом і авестійським демоном Апаоша (МНМ, ІІ 353).
До цієї розмови причетна й Сарама — у «Ріґведі» сучка. Її Індра посилає шукати корів, яких вкрало демонічне плем’я паніїв. Сарама перепливає річку Раса й знаходить корів у печері. Але панії не повертають їх і проганяють божественного пса. Пізніше Сарама — мати двох велетенських псів Шарбарів, охоронців царства Ями. У ведах вони зовуться Сарамея, тобто «Сарамині», «Від Сарами», а ще — Шабала, Шарбара або Карвара. Вони, очевидно, споріднені з грец. Цербер, що засвідчує велику давність цих міфічних образів. Паралель їм має іранська міфологія, де, як і в греків, шлях до потойбічного світу стереже моторошний пес (іноді згадуються чотири пси Йїми, тотожного індійському Ямі; ВЛ, 204).
Ім’я Сарама має донька бога-отця Дакші — праматір диких тварин і дружина Вібгішани, яка дбала про Сіту, дружину Рами, коли ту викрав злий Раван і тримав у своєму палаці (МНМ ІІ, 409).
Сарама й панії, як виявилося, мають відповідники в грецькій міфології. І відповідають їм саме Гермес та його син Пан, котрий репрезентує і Пушана з його цапами. Сарама, Сарамеї, панії і Пушан так чи інакше пов’язані з Гермесом. По-перше, імена Гермес і Сарама — споріднені. Цю спорідненість імен (проте не ідентичність образів і функцій) відзначають дослідники, починаючи зі знаменитого Макса Мюллера. Вона передбачає зв’язок із ведійськими Сарамеями, похідними від Сара<129>ма. А ім’я Пан у сина Гермеса перегукується з етнонімом панії, до яких посилав Сараму бог Індра. Тобто в «Ріґведі» Сарама виступає як посол, вісник богів, переважно Індри. Гермес теж первісно вісник Зевса, тотожний Сарамі іменем і функцією.
Сарамеї, нащадки Сарами — проводирі до царства мертвих, головна їхня функція — охороняти шлях померлих душ і супровід їх до царства Ями. Це первісно і одна з функцій Пушана, що супроводить небіжчика на шляху до предків. Гермес причетний до потойбіччя, отже, й до супроводу туди померлих.
Панії переважно пов’язані з торгівлею і комерцією, що відповідає первісному значенню pani — «торговець», «купець» (детальніше про паніїв див.: ТРС, 153–163). Це первісне значення збережене й досі в термінах торгівлі й комерції. А важлива й особлива функція Гермеса — бути богом комерції, прибутку і гри випадку.
Ці характеристики Гермеса чітко відбиті в міфології римлян (у греків і римлян спільний пантеон, хоча боги з однаковими функціями здебільша мають різні імена), зокрема, в його римському аналогу — Меркурії; ім’я його пов’язане з merx — «крам» і mercari — «торгувати». Меркурій — бог торговців і купців, покровитель комерції і послань.
А Пушан — найперше бог подорожніх, охоронець доріг, будь-якої стежки, усувач перешкод, вовка, розбійника на дорозі. Він покликаний убезпечити подорожнього від лихої пригоди в дорозі, вказати йому правильний шлях. Заблуканий звертає благання найперше до Пушана. При ранкових і вечірніх пожертвинах усім богам і Пушан, як гарант щасливої дороги, отримує від домогосподаря свою частку підношень.
Гермес також бог подорожніх, яких вів на їхніх не завжди безпечних шляхах. Його зображення розміщували на розгалуженнях та перехрестях доріг і вулиць..
Сарама пов’язується зі світанком. Гермес прямо не ідентифікується зі світанком — він розвинувся далі первісного коріння, але промовисті його атрибути. Він — «бог сутінок», що може означати як смеркання, так і сутінки. У Гермеса епітет Арґефонтес, певно, з деформованого Арґейфантес — «Який робить небо чистим». І Меркурій, римський двійник Гермеса, зберіг деякі риси давнього походження — лише йому присвячувався півень, провісник світанку.
«Собачі» мотиви виразні в ріґведійському міфі: Сарама й Сарамеї — пси, а панії навіть маються за вовків (VI 51.14). Гермес вважався квітучим молодим чоловіком з крилатими сандалями на ногах, у шоломі, з посохом, увінча<130>ним двома зміями, звернутими одна до одної. Причина цього проста: мистецтво Греції зображало богів і богинь у довершених формах і класичній красі, якщо тільки потворність не викликана якоюсь винятковою причиною.
Проте функції і характеристики Гермеса засвідчують, що первісно він мусив вважатися різновидом собаки, перш ніж його образ остаточно утвердився в грецькому мистецтві й іконографії. Гермеса особливо шанували пастухи, його місія — наглядати за чередами й отарами та оберігати домівки. Саме з цього, очевидно, постав звичай греків розміщувати перед дверима осель бодай грубе зображення цього божества. Хоча в «Авесті» немає пса, який би асоціювався з Йімою (інд. Яма), непряме свідчення цього видно з того, що Йіма — «добрий пастух». А для пастуха собака важливий помічник, який допомагав оберігати худобу.