Зараз яможу долучити сюди й іранські факти: осет. kur, kyr, іран. kur, kurush, памірське gur — «бик» (СИФ, 201). Український антонім до прізвища Калакура, що має і форму Калакур, — Білокур, тотожне прізвищам Біловол, Білотур і Білогур.
Вже після тієї нашої розмови мені до рук потрапила книжка Дмитра Шпака «Тлумачний словник топонімів села Старі Кути» (Львів, 1998). І в ній я знайшов назву Калатура й підтвердження тому, що я казав тоді Я.С.Калакурі. Дмитро Шпак, багаторічний і невтомний дослідник рідного краю, пише, що Калатура — урочище з потічком на Косівщині, колись священний гай, де водилися могутні й священні, як і дуби тут, тварини. Й ілюструє сказане щедрівкою:
Автор книжки слушно зауважує, що цей щедрівчаний тур якраз і живе в назві Калатура. Щоправда, вірно визначивши тура в назві, перший компонент він визначає як «коло», «біля». Тож уся назва отримує тлумачення «Коло тура», «Біля тура» або «Там, де (є) тур» (ТС, 61–66). Насправді ж Калатура й означає те, про що мовить давня щедрівка — Чорний <29> Тур, Чорнотур. Далі Д.Шпак наводить деякі цікаві й пізнавальні факти — свої і з книги А.Крищука «Українська міфологія» (Тернопіль, 1994). Дещо з того повторимо своїм викладом і ми, іноді з коротким коментарем.
Тур — бог ратної справи, могуті, незламного духу, віри. Ідол його мав вигляд чоловіка з залізною головою тура, роги в нього — срібні, тулуб — у кольчузі, в правій руці — короткий спис чи меч. У нього просили краси й сили, а найдужчих і найхоробріших юнаків називали турами.
В індійців бик теж уособлював віру, закон, вважався опорою впорядкованого, справедливого, праведного світу. У Давній Індії самців чорної масті жертвували Варуні, богові-охоронцю космічного закону й західної сторони світу, згодом — владиці водних просторів, як і грецький Посейдон. Варуна — покровитель воїнського стану, з ним ототожнювався племінний ватажок, князь, цар. Слов’янський аналог Варуні — Дажбог, а русичі, княжа дружина в «Слові» — Дажбожі внуки. Тож і Дажбог мав пов’язуватися з чорним биком-туром (ТРС, 68–81). В Україні жертвоприносини чорного бика зафіксовано востаннє 1520 року.
На Галичині у вересні відзначали Туриці — свято Тура. Селом водили молодого бичка й приспівували: «Ой Туре, Туре, Туре небоже, ой повернися та й подивися. А в господаря пана Івана, в оборі прибуток, честь йому й шана…»
Що в Галичині відзначали Туриці — не дивно, бо ж і галичани — чорнобичичі, чорнотуричі, і Галич — «Чорнобиків», і Галичина — «Край Чорного Бика». Та про це далі.
Тур був великий і грізний, його боялись і підносили йому щедрі дарунки. Купальської ночі Тур виходив із кам’яної гори, ревів, аж двигтіла земля, й ішов випасати цвіт папороті, аби ніхто той цвіт не знайшов, бо тоді людина розумітиме мову природи. Небіжчика везли в останню путь запряжені в сани воли, без огляду на пору року чи на те, є сніг чи ні.
Шаноба до тура-бика збереглася в Карпатах чи не донині. На Гуцульщині й досі відчутне благоговійне ставлення до худоби. Слово гуцул і означає бичич, турич (гут, гуд «бик» + ул «-ів//-ов»), а Гуцульщина — «Край бичичів-туричів».
Захопливу оповідь про полювання на тура Купальської ночі подає гуцул Ю.Федькович. Оповідання П.Куліша «Орися» містить романтичну легенду про золоторогих турів, їх оспівують наші щедрівки. «Влес-книга» знає жіночу іпостась Тура-Бика — корову Замунь. <30>
Санскр. go, gu, gau — «бик», «корова» означає і «земля», бо корова й земля — обидві годувальниці. Певно, грец. geo «земля» та санскр. gau «корова», «земля» споріднені. За «Влес-книгою», від корови Замунь походять коровичі-кравенці-українці. А іран. zamin якраз і означає «земля». Тож Корова-Замунь — це і є Корова-Земля.
Кала в прізвищах Калакура й Калатура, Каль у назвах тотожні санскр. kala — «чорний», «темний», вони широко відбиті в українських гідронімах: Калка, Калець, Кальник, Кальчик, Кальна, Кальнівка, Кальниця, Кальничка, Кальновець, Каламутка, Калило, Калище, Калюс, Калюсик, Кальміус, Калагірка, Калигірка, Кальниболотка, Калуш, Кальновий Ярок тощо (СГУ, 228–232).
Назви з kala — «чорний» виявляє в Криму і тлумачить (іноді під знаком запитання) О.М.Трубачов, російський дослідник індоаріки в Північному Причорномор’ї:
Кала-міта (= Інкерман, Каламіт). Від д.-інд. kala «темний, чорний»+mita «збудований» (від mi- «зводити», «укріплювати»);
Кала-рас — «Чорна ріка» (?);
Калі-ера — «Чорна гора» (?).
Порт венеціанців між Судаком і Феодосією, в околицях Карадагу (ХІІІ-ХV ст.; 1367 року захоплений генуезцями, 1475 — зруйнований турками). І Карадаг — «Чорна гора»;
Калі-стана (Каллістон) — перевал між горами Шуврі та Хріколь у Криму. Виводиться від д.-інд. kali «чорна», як ім’я богині Калі (дружина Шіви), й sthana «місце». Тобто «Місце (богині) Калі», «Святилище Калі»;
Калі-тіра — «Чорний берег» (?). Calitera, Callitera (1367), Callitra (1480), Callitta (1514) — назва Ялти на італійських картах і в документах;
Калі-варді — «Чорна вода»;Caliordi — одне з шести міст внутрішньої Таврики. Пор. д.-інд. vardhi «океан», vari «вода». Можливо, назва тотожна тюрк. Кара-су — «Чорна ріка» (ІА, 244–245).
У цих назвах, задовільне чи незадовільне їх тлумачення (можливі й інші пояснення деяких із цих назв), безсумнівний перший елемент, пов’язуваний із д.-інд. kala — «чорний» чи kali — «чорна». Тлумачення Калі-стана, Каллістон (пор. укр. стан) як «Місце, Святилище Калі» дуже ймовірне, зважаючи на рясноту «дівиних» назв у Криму й по всій Україні і на те, що святилища богині Діви зводилися на високих пагорбах і стрімких скелях. А Калі «Чорна» грізна іпостась саме Діви-Деві — «Богині», дружини Шіви, інше ім’я якого Вріш— «Бик», тотожне нашому Влес.