— Потужний мистецький твір, здатний схвилювати, — як і сам фільм, ясна річ, — сказав Вальдано.
— Звісно, це підробка. Як і кожен плакат у цій кімнаті, — відповів Вітмен.
Вальдано хитро, по-змовницькому всміхнувся.
— Як це так?
— Невідповідний розмір. Гарна рамка, до речі. Де ви її вкрали, на блошиному ринку?
Насправді ж розмір здавався таким, як треба. Але Вітмен зважив на те, що Вальдано не дурний, він не залишив би кіноплакат вартістю понад мільйон доларів висіти в кабінеті.
— Ось що мені у вас подобається, містере Вітмен. Ви підмічаєте кожну деталь. Звісно, це добра факсимільна копія. Навіть розмір точно відповідає оригіналу, котрий, як ви слушно зауважили, я тримаю в іншому місці.
Ходили чутки, що у своєму будинку він обладнав камеру схову з контролем температури та вологості й технологією доступу через розпізнавання відбитків пальців. Там зберігалися найбільш рідкісні фільми. Вальдано все ще дивився на плакат.
— Гадаю, лише ви здатні з першого погляду зрозуміти, що це копія.
Вітмен позіхнув.
— Ви викликали мене розмовляти про справи чи…
Колекціонер вказав на портрет над каміном із віндзорського каменю. Чорно-біле фотографічне зображення чоловіка років за сорок, із маленькими вухами й добрими мудрими очима. Решта обличчя ховалася під бакенбардами й бородою. В руці він тримав білий циліндр, у пальцях другої руки тліла цигарка.
— Упізнаєте цю людину, містере Вітмен?
Вітмен запустив пальці в бороду.
— Це Оґюстен Секюлер, чи не так? Французький винахідник.
Батько Алекса Вітмена, торговець кіносувенірами в часи, коли це ще не було професією, тримав у вітальні фотографію Секюлера. Ні дружининої, ні синової фотографії батько не мав, проте мав портрети братів Люм’єрів, Томаса Альви Едісона та Едварда Майбриджа[1].
— Звісно, — сказав Вітмен. — Секюлер вважається першим, хто записав рухомі зображення на плівку. Фактично «Сцена в садах на Принцес-стрит» вважається першим рухомим фільмом. Зображення були відзняті в 1888 році в Единбурзі, у Шотландії, на кілька років раніше від робіт Едісона і братів Люм’єрів.
— Знаєте, що з ним сталося, містере Вітмен?
— Ніхто не знає. Він так і не зміг провести заплановану публічну демонстрацію, адже загадково зник із потяга в 1890-му. Його тіла й багажу так і не відшукали. Детективи трьох країн займалися його пошуками. Жодного сліду не знайшлося. Гадаю, на час зникнення він прямував потягом на Париж[2].
— Так і було, — сказав Вальдано, усе не відводячи погляду від очей Секюлера. — Він відвідував брата в Діжоні. Планував зустрітися з друзями в Парижі, перш ніж попрямувати далі до Нью-Йорка на час запланованої експозиції. Це мала бути перша публічна демонстрація рухомих зображень.
— Але Секюлер так і не прибув до Парижа. Насправді його більше ніколи не бачили. Схоже, що Гічкок початку сторіччя потрапив у біду.
— Це ваша парафія, — сказав Вальдано. — Ви бачили щось із його робіт?
— Я бачив «Сцену в садах на Принцес-стрит», — всміхнувся Вітмен. — Усі дві секунди.
Він зручніше вмостився в кріслі.
— Каталоги стверджують, що серед його вцілілих робіт також є «Рух транспорту через Південний міст», «Людина, що виходить з-за рогу» і «Акордеоніст».
Вальдано знову глянув на нього з тією-таки змовницькою посмішкою.
— Це не зовсім так.
— Так сказано в каталогах.
— Звісно, ваші джерела поінформовані, та навряд чи точні.
Він витягнув зі столу одну з шухляд і дістав два аркуші, які простягнув Вітмену.
— Нещодавно я придбав це в одного книгаря, який облаштувався в Нью-Йорку.
Ніби прочитавши думки Вітмена, він додав:
— Листи Карлайла Істроу другові.
— Карлайла Істроу? Окультиста?
— Окультиста, письменника, альпініста, філософа, шахіста, художника і соціального критика, і це ще не все.
— А також чорного мага, наркомана, еротомана. Пам’ятаю його на обкладинці альбому «Клуб самотніх сердець сержанта Пеппера». Він мав суттєвий вплив на багатьох музикантів, як-от Джиммі Пейджа, який придбав його колишній замок у Шотландії.
Вальдано всміхнувся.
— Він другий зліва — між Мей Вест і Шрі Юктешваром.
Одержимий розгадуванням таємниці безсмертя, Карлайл Істроу об’їхав світ, провадячи окультні ритуали, укладаючи практичні посібники з езотерики та магії (чи «магіки», як він її називав) і здобуваючи друзів серед найвидатніших митців і мислителів свого часу, включно з Оґюстеном Секюлером.
1
Едвард Майбридж (1830–1904) — британський та американський фотограф і дослідник, відомий вивченням процесу руху та його фіксації. Винахідник зоопраксископа — одного з перших приладів для проектування рухомих картин.
2
Прототипом Оґюстена Секюлера був французький винахідник Луї Еме Оґюстен Ле Пренс (1841–1890), автор першого в історії прототипу кінознімального апарата і перших кінозаписів. 16 вересня 1890 року зник за загадкових обставин під час подорожі потягом Діжон — Париж. У книзі під частково зміненими назвами перелічені створені ним кінозаписи, майже повністю збережені імена близьких родичів, біографічні події та обставини «патентних війн», що розпочалися після зникнення Ле Пренса, але місцезнаходження майстерні перенесене з міста Лідс у Західному Йоркширі до Единбурга.