Він понишпорив у пам’яті, шукаючи хоч якийсь спогад, хоча б що-небудь. І не знайшов нічого, окрім порожнечі. Ленґдон знав лише, що він у Флоренції і що куля поранила його в голову.
Коли професор вдивлявся у свої втомлені очі, йому раптом подумалося, що він ось-ось прокинеться вдома у своєму кріслі, стискаючи в одній руці порожній келих для мартіні, а в другій — примірник «Мертвих душ», і вкотре збагне, що джин «Бомбейський сапфір» у жодному разі не можна змішувати з Гоголем в одному коктейлі.
розділ 7
Ленґдон скинув шпитальну сорочку й обмотав талію рушником. Похлюпавши водою в обличчя, він обережно помацав на потилиці шви, які йому наклали у відділенні невідкладної допомоги. Шкіра боліла, та він розгладив скуйовджене волосся над раною, прикривши її. Кофеїнові пігулки вже подіяли, і Ленґдон нарешті відчув, як туман, що огортав його, розвіюється.
«Думай, Роберте. Спробуй пригадати».
Раптом глуха, без вікон ванна нагнала на нього нову хвилю клаустрофобії, і Ленґдон вийшов у залу, інстинктивно рушивши до стовпа світла, що линуло з кінця коридору крізь прочинені двері. Кімната виявилася таким собі імпровізованим кабінетом — із простеньким робочим столом, потертим обертальним стільцем, набором книг на підлозі і, хвала Господу, із вікном.
Ленґдон рушив до денного світла.
Удалині світанкове тосканське сонце от-от мало ніжно торкнутися найвищих точок міста, що прокидалося: вежі Джотіо, Флорентійського абатства та палацу Барджелло. Ленґдон притиснувся лобом до прохолодного скла. Холодне й прозоре березневе повітря посилювало повний спектр сонячного світла, що вже визирало з-понад пагорбів.
Це називали «світлом художників».
А в центрі обрію горою здіймався купол із червоної черепиці, прикрашений у найвищій точці позолоченою мідною кулею, що виблискувала, мов маяк. Санта-Марія дель Фіоре. Чи то пак Дуомо. Брунеллескі, змайструвавши масивний купол цього собору, увійшов в історію архітектури, і тепер, через п’ять с торіч, ця споруда триста сімдесят п’ять футів заввишки вперто стояла нерухомим гігантом на п’яца дель Дуомо.
«Чому я опинився у Флоренції?»
Для Ленґдона, який усе життя захоплювався італійським мистецтвом, Флоренція стала одним з улюблених пунктів призначення в усій Європі. Це було місто, на вулицях якого її дитинстві грався Мікеланджело, тут у мистецьких студіях народився італійський Ренесанс. Це була Флоренція; її галереї манили до себе мільйони туристів, котрі милувалися «Народженням Венери» Боттічеллі, «Благовіщенням» Леонардо,і також красою й гордістю міста — статуєю Давида.
Ленґдон був заворожений «Давидом» Мікеланджело, іще коли вперше побачив його в підлітковому віці, опинившись и Академії образотворчих мистецтв. Ідучи повз похмуру шерегу «Рабів», грубо витесаних Мікеланджело, Ленґдон раптом відчув, як його погляд невмолимо потягнувся сам по со- оі догори, до шедевра заввишки сімнадцять футів. Самі лише велетенські розміри «Давида» і його випукла мускулатура спантеличували більшість гостей, які бачили статую вперше, ллє Ленґдона захопила надзвичайна Давидова постава. Мі- келанджело вдався до класичної традиції кон трапосту для створення ілюзії, наче Давид подався трохи праворуч і його)ііиа нога майже не має ніякого навантаження, годі як на- і правді його ліва нога тримала на собі тонни граніту.
Саме «Давид» уперше викресав у Ленґдона іскру розуміння того впливу, який справляє на людину велика скульптура. А тепер Ленґдон намагався пригадати, чи ходив він ди- нитися на цей шедевр упродовж кількох останніх днів, але і диним спогадом, що виринав зі свідомості, було те, як він 11 рокинувся у шпиталі і як у нього на очах убили безневинного лікаря. «Дуже вибачаюся. Дуже вибачаюся… — Почуття провини було таким, що професора мало не нуди- ю. — Що ж я скоїв?»
Коли Ленґдон стояв біля вікна, у поле його периферійного зору потрапив переносний комп’ютер на столі. І він раптом збагнув: те, що трапилося з ним минулої ночі, могло потрапити в новини.
«Якщо я зможу вийти в Інтернет, то знайду відповіді на свої запитання».
Ленґдон повернувся до дверей і гукнув:
— Сієнно!
Тиша. Вона й досі у квартирі сусіда — шукає йому одіж.
Не сумніваючись, що Сієнна з розумінням поставиться до його втручання, Ленґдон розкрив переносний комп’ютер й увімкнув його.