— Не бажаєш іще чогось випити? — запитала Клаудія. — Я хочу обговорити з тобою ще два питання.
— Я сам принесу.
Бонн підвівся і попрямував до кухні, де на столі стояла міцна випивка, хоча сама господиня не пила. Дюбос наповнив склянку, кинув два кубики льоду й повернувся на місце.
— Я слухаю.
Клаудія глибоко вдихнула — сказати це було непросто.
— Вілсон Ванго.
— І що? — різко відповів Дюбос.
— Просто вислухай мене, добре? Він уже відсидів чотирнадцять років. Зараз Вілсон хворий: емфізема, гепатит і якісь проблеми із психікою. Він був жертвою багатьох побиттів і нападів, які пошкодили йому мозок.
— Продовжуй.
— Через три роки Вілсон зможе подати прохання про дострокове звільнення. Його дружина помирає від раку яєчників, родина у відчаї й усе таке. Жахлива ситуація. Хай там як, а хтось звернувся до губернатора і той вирішив пом’якшити покарання, якщо я погоджусь.
У Дюбоса спалахнули очі, він поставив випивку на стіл і витягнув палець у бік співрозмовниці:
— Сучий син вкрав 40 тисяч доларів у одного мого знайомого. Я хочу, щоб він помер у в’язниці, бажано під час наступного нападу. Ти ж це розумієш?
— Ну, що ти, Бонне. Я призначила йому максимум лише через тебе. Та він уже достатньо відсидів. Бідолаха помирає, так само як і дружина, пожалій його трохи.
— Ніколи. Я не зжалюсь над ним. Те, що йому дісталась в’язниця, а не куля в лоб, — це вже щастя. Чорта з два, Клаудіє, Ванго не вийде звідти.
— Добре, добре. Випий щось. Заспокойся. Розслабся.
— Не треба мене заспокоювати. Що ще в тебе на думці?
Вона відпила ковток чаю і якийсь час помовчала. Коли атмосфера трохи розрядилась, Макдовер продовжила:
— Мені вже п’ятдесят шість. Сімнадцять із них я ношу суддівську мантію, а це трохи втомлює. Зараз мій третій термін, за відсутності опозиції наступного року мені гарантовано двадцять чотири роки на цій посаді. Годі вже. Філліс теж планує вийти на пенсію, і ми хочемо поїхати в навколосвітню подорож. Мені набридли Стерлінг і Флорида, а їй — Мобіл. У нас немає дітей, а отже, нас нічого тут не тримає. Чом би й не вирушити кудись? Пустити в хід трохи наших індіанських грошей.
Вона замовкла і подивилась на співрозмовника:
— Що ти на це скажеш?
— Звісно, зараз мене все влаштовує. Свого часу мені сподобалось у тобі те, що ти напрочуд швидко погодилась на хабар і з моменту, коли це сталося вперше, безнадійно закохалась у гроші. В цьому ми схожі. Різниця у тому, що я народився з любов’ю до корупції, вона записана у моїй ДНК. Я краще вкраду гроші, аніж стану їх заробляти. Ти інша, правильна, але легкість, із якою тебе вдалося навернути на темний бік, мене вразила.
— Я не була «правильною». Мною керували лють і пристрасне бажання принизити мого колишнього чоловіка. Я прагнула помсти, а в цьому немає нічого «правильного».
— Я лише хочу сказати, що навряд чи мені пощастить знайти іншого суддю, якого буде так легко купити.
— А ти впевнений, що він тобі потрібен? Коли я залишу справи, дохід від казино буде лише твій — непогано як для запасного варіанту. Політики й так належать тобі. Ти уже забудував половину округу, а ще маєш порох у порохівницях. Поза сумнівом, принаймні я так гадаю, — ти й сам чудово даси собі ради й без судді на утриманні. Я втомилася працювати, й буду з тобою відвертою — хоча це слово і не дуже підходить для нас — я хочу пожити трохи традиційним життям.
— Це ти про гроші чи секс?
— Ну, ти й придурок. Звісно, про гроші, — відповіла Клаудія, не стримуючи сміху.
Бонн теж розсміявся. Він знову взявся за склянку з горілкою. Ідея йому сподобалась, адже ставало на один рот менше, і то який.
— Я це переживу, — сказав він.
— Звісно, переживеш. Я ще не прийняла рішення, але хотіла, щоб ти знав про мої наміри. З часом набридає проводити процеси розлучення та відправляти когось на довічне у в’язницю. Я ще не обговорювала це з жодною людиною, окрім Філліс.
— Ви можете довірити мені свої найпотаємніші секрети, ваша честь.
— Ми ж такі друзі, що й водою не розіллєш.
Бонн встав і оголосив:
— Ну, мені вже час. Зустрічаємось наступного місяця, як зазвичай?
— Так.
Виходячи з будинку, він підхопив порожню шкіряну сумку, як дві краплі води схожу на ту, що приносив із собою, тільки набагато легшу.
Розділ 7
Посередника звали Кулі, в минулому він був юристом, хоча й залишив свою посаду не з таким резонансом, як його знайомий, Грег Маєрс. Кулі вдалося уникнути газетних скандалів. Він швидко подав заяву про відсутність заперечень проти висунутого у Джорджії обвинувачення та повернув свою ліцензію. Бажання відновлювати її в нього не виникало.
Вони зустрілися у внутрішньому дворику готелю «Пелікан» на південному узбережжі й за коктейлями в затишному патіо почали переглядати останні звіти.
На кількох перших сторінках був звіт про переміщення Клаудії Макдовер за останніх сім років: дати, пункти призначення, тривалість перебування тощо. Жінка любила подорожувати і робила це стильно, зазвичай на приватних літаках, хоча жоден переліт не було заброньовано на її ім’я. Адвокат Філліс Тебен організовувала все сама, зазвичай користуючись послугами однієї з компаній у Мобілі. Принаймні раз на місяць Клаудія приїжджала в Пенсакколу чи Панаму, сідала у невеличкий літак, де її уже чекала Філліс, і вони летіли до Нью-Йорка або Нового Орлеана на вихідні. Чим вони займались у таких поїздках, ніхто не знав, але у «крота» були свої ідеї з цього приводу. Кожного літа Клаудія проводила два тижні у Сінгапурі, можливо, мала там свій будинок. Вирушаючи у більш тривалу подорож, вона купувала квиток у першому класі компанії «Американські авіалінії». Щонайменше тричі на рік вона відвідувала Барбадос, звісно ж, на приватному літаку. Залишалося таємницею, чи супроводжувала її Філліс Тебен під час поїздок до Сінгапуру чи на Барбадос. «Кріт» стверджував, що намагався додзвонитися в офіс Тебен у Мобілі, використовуючи заздалегідь оплачений мобільний зв’язок та телефони, які неможливо відстежити. З його слів, жінки не було в офісі щоразу, коли Макдовер перебувала за кордоном. До роботи адвокат завжди поверталася в той само час, що й суддя.
У записці «кріт» повідомляв: «У першу середу кожного місяця КМ залишає офіс раніше, ніж завжди, і їде до будинку в „Кролячих перегонах“. Довгий час неможливо було визначити, куди саме вона прямує, але як тільки до заднього бампера її автівки вдалося прикріпити пристрій стеження, кожен її крок став відомим. Будинок розташований на алеї Фервей 1614Д. Згідно із записами нотаріальної служби округу Брансвік, він змінив уже двох господарів, наразі перебуває у власності компанії, зареєстрованої в Белізі. Неважко здогадатися, що вона їде туди, отримує певну суму готівки з казино, а потім повертається, прихопивши якусь частину або навіть усі гроші з собою. Можна припустити, що суддя конвертує ці кошти у золото, срібло, діаманти та колекційні речі. Все це можна обміняти на готівку в дилерів у Нью-Йорку та Новому Орлеані, звісно, за хороші комісійні. Діаманти та прикраси дуже просто таємно вивезти з країни. Готівку легко переправити звичайною бандероллю в будь-яку точку на планеті, особливо на Кариби».
— Це лише здогадки. «Кріт» може підтвердити цю інформацію? — запитав Грег.
— Ти зараз жартуєш? Поглянь лишень на ці звіти. Це всі її подорожі за сім років. До то ж, схоже на те, що цей хлопець знається на відмиванні грошей, — відповів Кулі.
— Хлопець? То це все-таки чоловік?
— Не зважай. Чоловік чи жінка, це тебе не стосується.
— Але це мій клієнт.
— Припини, Грегу. Ми ж домовлялися.
— Ця людина багато знає, отже, вона близько спілкується з суддею. Це секретарка?
— «Кріт» розповів мені, що Макдовер швидко позбувається секретарок, звільняє їх за рік чи два. Облиш уже ці здогадки, гаразд? Ця людина і так живе у страху. Ти вже подав скаргу?