— Про вплив зовні. Якісь типи, що з самого початку були задіяні в цьому бізнесі, тепер убивають людей по всій території навколо казино. Та це самі лише підозри. До наших обов’язків не входить боротьба зі злочинністю, тож ми й не втручаємося. Якщо нам стане відомо про якісь порушення, маємо сповістити ФБР.
— А як щодо чуток про відмивання готівки?
Він заперечно похитав головою.
— Про таке я не чув.
— А про суддю?
Він повторив жест.
— Ні, й буду здивований, якщо це виявиться правдою.
— Тоді ви здивуєтесь, але у нас є інформатор.
— Ну, там задіяно багато готівки, а вона спонукає людей до дивних вчинків. Я на вашому місці був би обережним, міс Стольц. Дуже обережним.
— Мені здається, що ви знаєте більше, ніж говорите.
— Зовсім ні.
— Гаразд, але пам’ятайте, що справи, які ми розслідуємо, конфіденційні.
— Так, звичайно.
У той час, коли Лейсі вперше телефонувала до Асоціації гравців у Флориді, її напарник вперше грав у гольф. Це була ідея Майкла Гейсмера, який і позичив йому свої рідко вживані ключки. Г’юго вмовив колегу з РСП на ім’я Джастін Берров прикинутися любителем гольфу. Джастін звернувся до друга, який знав потрібних людей. Отож після справедливої кількості маніпуляцій і відвертої брехні гостьовий турнір у «Кролячих перегонах» було організовано. Джастін грав рідко, але йому були відомі основні принципи, а заразом і достатньо правил, щоб не викликати підозри. Натомість у Г’юго не було ані уявлення про цю гру, ані крихти інтересу до неї. У світі, де він зростав, гольф вважали грою для білих, які грають у неї в своїх заміських клубах.
Перша мітка для м’яча у «Кролячих перегонах» була за тренувальним доріжками та будівлею клубу, тож ніхто не звернув уваги на те, що Джастін виконав перший удар, а Г’юго ні. Був серпневий ранок, пів на одинадцяту, а температура уже перетнула позначку тридцять градусів, тому не дивно, що на полі нікого не було. Оскільки Г’юго, водій гольф-кара, нічого не знав про цю гру, він вирішив не коментувати відсутність будь-яких навичок у Джастіна. Коли той не зміг за три спроби вибити м’яч із піщаного бункера, Г’юго це настільки потішило, що він не зміг стриматись і голосно розсміявся. На третьому гріні Г’юго вихопив свою ключку та м’яч, впевнений, що кожен може загнати його у лунку. Коли це і йому не вдалося, причому з триметрової відстані, Джастін уже не стримував потоку нецензурних висловів.
За допомогою супутникових фото вони віднайшли чотири будинки, які, як стверджували, в той чи інший спосіб належали судді Клаудії Макдовер. Гейсмер хотів, щоб детективи там побували, а також зробити фото. Стоячи біля четвертої лунки, Г’юго і Джастін дивилися на ряд ошатних будинків, розташованих зовсім близько, всього за 200 метрів від них, але таких недосяжних для закону.
— Я вже знаю, що більшість твоїх ударів виходять за межі поля. Тож постарайся влучити туди, якомога ближче до будинків. Для такого професіонала, як ти, це неважке завдання, — сказав Г’юго.
— Чому б тобі самому не спробувати? Матимеш змогу пересвідчитися, як це просто, — відповів Джастін.
— Приймаю твій виклик.
Г’юго помістив спеціальну підставку на траві, а на неї поклав м’ячик. Потім прицілився, спробував трохи розслабитись, легенько замахнувся і вдарив. М’яч довго летів у повітрі, потім не почав відхилятися вліво. Він набирав обертів, і коли залетів за дерева, його вже не було видно. Без зайвих слів Г’юго дістав інший м’яч із кишені, поклав на підставку і, зосередившись, вдарив. Цього разу м’яч стрімко вилетів уперед і вгору. Виявилося, що він летить якраз у бік будинків, розташованих праворуч. Але він все ж набрав висоту і перелетів їх.
— Принаймні ти використовуєш усе поле. Ти поцілив за півтора кілометра звідси і далеко за межі, — сказав Джастін.
— Я ж уперше граю.
— Щось таке я вже чув.
Джастін підготував підставку і поглянув на фервей.
— Я маю бути обережним, бо хороший удар відправить м’яч просто на будинки. Не хочу розбити шибку.
— Просто вдар по ньому, а я піду шукати.
Кидок був таким, як вони планували. М’яч вилетів за межі поля й упав просто в кущі перед будинком.
— Ідеально, — похвалив Г’юго.
— Ну, що ти.
Вони стрибнули у гольф-карт і помчали через фервей, потім звернули праворуч у напрямку будинків. Джастін підкинув м’яч у траву, так наче сюди він і упав. Після цього дістав маленький пристрій, яким виявився лазерний вимірювач відстані. Його використовували під час гри, щоб виміряти відстань від м’ячика до прапорця. Це була прихована відеокамера. Поки Г’юго безтурботно прогулювався біля межі патіо будинку 1614Д, ніби шукаючи м’яч, Джастін зробив фотографії будинку зблизька. На поясі у Г’юго була маленька цифрова камера, яка робила фото, коли він пробирався крізь чагарники.
Просто кілька поганих гравців шукають загублені м’ячі. Навіть якщо хтось і спостерігає за ними, це звична ситуація.
Три години потому, коли вони уже вдосталь «нашукалися загублених м’ячиків», Г’юго і Джастін врешті здалися. Коли вони поверталися, Г’юго подумки пообіцяв собі, що ноги його більше не буде на полі для гольфу.
Повертаючись у Таллахассі, детективи заїхали до невеличкого містечка Екмен, щоб поговорити з адвокатом на ім’я Ел Бенет. У нього був зручний офіс на Мейн-стріт, і він був радий бачити Г’юго, бо той вносив певне розмаїття у його монотонні справи. Джастін знайшов кав’ярню і вирішив провести цю годину там.
П’ять років тому Бенет вперше і востаннє вирішив податися у політику, ставши суперником Клаудії Макдовер на виборах. Він запекло боровся і витратив забагато грошей. Отримавши голоси лише 31% виборців, Бенет повернувся назад в Екмен, не маючи більше жодного бажання служити суспільству. По телефону Г’юго нічого не пояснив йому, пообіцяв лише поставити кілька запитань про місцеву суддю.
Уже під час особистої зустрічі Г’юго пояснив, що РСП займається скаргою на суддю Макдовер і що розслідування це конфіденційне, а також наголосив, що скарга може виявитися необґрунтованою. Це делікатна тема, а тому Г’юго хотів заручитися обіцянкою Бенета, що той мовчатиме.
— Звісно, — відповів адвокат.
Він був радий взяти участь у розслідуванні й навіть трохи схвильований. Г’юго стало цікаво, яким чином цьому хлопцю пощастило отримати аж 31% відсоток голосів. Він розмовляв швидко, нервово, а тембр його голосу був таким високим, що аж вуха різало. Важко було уявити його на суддівському місці або перед присяжними.
Г’юго хвилювався перед зустріччю. Зазвичай адвокати не розголошували таємниці своїх клієнтів, але про справи інших вони були не проти поговорити. І що більше свідків опитають детективи, то більшою буде ймовірність витоку інформації. Суддя Макдовер та її спільники неодмінно дізнаються, що ними хтось зацікавився. Лейсі з цим погоджувалася, але Гейсмер наполягав на свідченнях Бенета.
— Це були жорсткі передвиборчі перегони? — запитав Г’юго.
— Швидше, їх фінал був жорстким. Вона розгромила мене. Було неприємно, та це вже в минулому, — відповів Бенет.
— А як щодо брудних прийомів?
Адвокат на хвильку поринув у спогади, і здавалося, що зараз він бореться із бажанням помститися колишньому опоненту.
— Ми намагалися не переходити межу. Вона наголошувала на тому, що у мене немає жодного досвіду роботи. З цим не посперечаєшся, але ж і в неї його не було до першого призначення. Пояснення забрали у мене надто багато часу, а, як ви знаєте, увагу виборців довго не втримаєш. Плюс, містере Хетч, не забувайте, що у судді Макдовер хороша репутація.
— Ви звинувачували її в чомусь?
— Ні, мені не вдалося знайти багато інформації.
— Хтось із її оточення порушував етику?
Він заперечно похитав головою.
— Ні, — потім запитав: — Яке саме порушення ви розслідуєте?
Г’юго вирішив нічого не розповідати. Якщо під час передвиборної кампанії Бенет нічого не знайшов на суддю, то не варто зараз йому про це розповідати.
— Ви справді нічого про неї не знали? — запитав Г’юго.