— Хто зробив це фото? — запитала Лейсі.
— Хлопець із фотоапаратом, але є ще відео. Давайте визнаємо, що «кріт» дуже винахідливий.
— Цього недостатньо, Грегу, — сказала Лейсі, ледь стримуючи гнів. — Очевидно, що хтось стежить за Макдовер. Хто це? Ти знову граєшся у хованки, і я хотіла б знати, чому.
— Послухай, Грегу, ми хочемо тобі довіряти, а для цього нам потрібно знати все те, що знаєш ти. Хтось стежить за Макдовер. Хто це, в біса, такий? — запитав Г’юго.
За звичкою, причому дуже набридливою, Маєрс знову поглянув навколо. Переконавшись, що все чисто, він зняв окуляри-«авіатори» й тихо відповів:
— Я про все дізнаюся від посередника, ім’я якого й досі не можу вам назвати. Він контактує із «кротом». Як звати нашого таємного інформатора — я не знаю і не впевнений, що хочу знати. Коли у «крота» з’являється важлива інформація і він хоче нею поділитися, посередник знаходить мене й передає її, а я переказую вам. Мені шкода, якщо вас це не влаштовує, але не забувайте, що «кріт», посередник, я, ви і будь-хто інший із задіяних у цій маленькій пригоді може одного дня не прокинутися, отримавши кулю поміж очей. Мені однаково, довіряєте ви мені чи ні. Моє завдання — надати вам достатньо інформації, щоб ви могли вивести на чисту воду суддю Клаудію Макдовер. Що ще вам потрібно? — Він швидко ковтнув пива зі свого кухля і продовжив. — А тепер, будь ласка, повернімося до фото номер п’ять. Ми не знаємо, чи це справді Бонн Дюбос, але припустімо, що це він. Погляньте на його сумку. Коричнева шкіра, велика, не схожа на портфель, трохи поношена, або ж це така стилізація під старовину, що зараз вважається модним, і чимала. Це вам не плаский дипломат, у який можна покласти лише трохи паперів. Ні, цю сумку використовують, щоб щось переносити. Що саме? Наш інформатор вважає, що Макдовер і Дюбос зустрічаються в першу середу щомісяця, щоб здійснити обмін. Навіщо Дюбосу, вбраному, як гравець у гольф, потрібна така велика сумка о цій порі дня? Безумовно, він щось доставляє. Зверніть увагу на фото номер шість. Воно було зроблене за тридцять шість хвилин після номера п’ять. Той самий чоловік, та сама сумка. Якщо ви уважно переглянете відео, то помітите, що сумка, вочевидь, стала легшою, це помітно з його рухів. Чесно кажучи, я цього підтвердити не можу.
— Тож він приносить їй гроші раз на місяць, — сказала Лейсі.
— Він приносить щось у будинок.
— Коли було зроблено ці фото? — запитав Г’юго.
— Дванадцять днів тому, 3 серпня.
— Існує якийсь спосіб перевірити, чи на фото справді Бонн Дюбос? — запитала Лейсі.
— Навряд. Як ви знаєте, Бонна Дюбоса ніколи не заарештовували. На нього не заведено жодної справи у поліції або досьє. Він витрачає лише готівку на власні потреби. Бонн ховається за своїми підлеглими і спільниками й не залишає слідів. Ми вже спробували знайти щось на нього, хоча не сумніваємось, що ви займетесь тим самим, і не знайшли. У нього немає водійських прав, посвідки про соціальне страхування чи паспорта, виданого на його ім’я, принаймні не у цій країні. Проте є водій, як ви уже помітили. Він може ховатися під іменем Джо Блоу й мати ідеальні документи.
Маєрс потягнувся до своєї сумки і дістав ще дві папки. Одну він передав Г’юго, другу — Лейсі. Детективи здивувалися:
— Що це?
— Детальний звіт про усі пересування Макдовер за останніх сім років. Дати, місця, приватні літаки і таке інше. Майже завжди вона літає із подругою Філліс Тебен, яка і винаймає літаки та сплачує рахунки. Тебен також бронює номери, якщо вони зупиняються у готелі. Вона займається усіма деталями. Поки що нічого не зареєстровано на Макдовер.
— Чому ця інформація така цінна? — запитала Лейсі.
— Сама по собі вона не дуже корисна, але це підтвердження версії, що ці любительки подорожувати витрачають купу грошей на перельоти по країні та, ймовірно, розраховуються брудними грошима за цінні речі. Навіть якщо скласти разом їхній заробіток, цього не вистачило б навіть на пальне для літака. Ми знаємо, скільки заробляє суддя. Я здогадуюсь, скільки отримує Тебен, і можу побитись об заклад, що ця сума менша від тієї, яка залишається у Макдовер після відрахувань усіх податків з її офіційної зарплатні. Можливо, настане час, коли потрібно буде побудувати справу, спираючись на чисті активи, витрати, рахунки, тож я збираю усі докази, які можу знайти.
— Будь ласка, продовжуйте пошуки. Нам дуже потрібна допомога, — сказав Г’юго.
— Ви ж не серйозно говорили про відхилення моєї скарги? Чорт забирай, погляньте лишень на ці фото. Як можна сумніватися, що будинок належить їй, коли вона постійно ходить туди ось уже сім років і має ключ? Власність зареєстрована на одну із офшорних компаній у Белізі, й на сучасному ринку її вартість становить близько мільйона.
— Вона коли-небудь залишалася там на ніч чи приймала гостей? — запитала Лейсі.
— Не думаю.
— Я оглянув цей будинок минулого тижня, — повідомив Г’юго. — За грою в гольф я зробив кілька знімків із поля.
Маєрс зміряв його зацікавленим поглядом:
— Що ж ти з’ясував?
— Абсолютно нічого. Просто збавив час, як це буває з більшістю турнірів з гольфу.
— Рекомендую порибалити. Це набагато цікавіше.
Лейсі фарбувала нігті на ногах і вже додивлялася фільм за участю Кері Гранта, коли її телефон почав вібрувати. На екрані з’явився невідомий номер. Інтуїтивно вона відчула, що це міг бут Маєрс, і мала рацію.
— Сенсаційна новина, — сказав він. — Завтра п’ятниця.
— Як ти це дізнався?
— Це ще не все. Схоже, що наші знайомі дівчата зібралися у Нью-Йорк. Клаудія сяде на літак в аеропорту Панами близько півдня, точний час не має значення, бо коли винаймаєш літак, то відлітаєш, коли хочеш. Lear 60, бортовий номер N38WW. Літак належить компанії у Мобілі. Цілком можливо, що її подружка-адвокат буде на борту і вони рушать у Нью-Йорк, щоб трохи розважитись, швидше за все, з мішком грошей, які витратять на покупки. Раптом ти цього не знала — нагадую, що люди, які літають приватними рейсами, фактично не проходять жодного контролю. Немає ані сканера для багажу, ані обшуку. Думаю, розумні хлопці у Міністерстві національної безпеки здогадалися, що багатії не зацікавлені в тому, щоб ламати свої власні літаки у дорозі. Як би там не було, кожен може напакувати туди буквально сорок п’ять кілограмів чистого героїну і полетіти куди завгодно у межах країни.
— Цікаво, але до чого ти хилиш?
— Якби я був на твоєму місці й не мав ніякої цікавішої роботи, то, мабуть, уже тинявся б неподалік авіатерміналу під назвою Gulf Aviation і приглядався. Я залишив би Г’юго в автівці, адже навряд чи ти знайдеш у чартерному бізнесі багато чорних хлопців, тож він привертатиме увагу. А ще я б залишив йому фотоапарат, щоб він зміг зробити кілька фото, сидячи в машині. Можливо, Філліс зійде з літака, щоб забігти до туалету. Хто знає? Ти можеш багато довідатися і точно побачиш, із ким маєш справу.
— Мені здається, вона мене помітить.
— Лейсі, люба, ти завжди привертаєш увагу. Ти надто гарненька, щоб тебе не помітити. Одягни якісь джинси, зачеши волосся назад, вдягни окуляри, і все буде гаразд. Там є зала для відпочинку, де повно журналів і газет, там завжди людно. Якщо хтось запитає, просто скажи, що чекаєш на пасажира. До зали вхід вільний, тож ти нічого не порушуєш. Я б добре придивився до Клаудії. Оціни, як вона одягається, а також і те, що вона бере з собою. Не сподівайся побачити набиті готівкою кишені, але в неї може бути якась додаткова валіза чи дві. Буде тобі розвага, а заодно й непоганий спосіб провести час. Особисто я хотів би мати можливість зустрітися з цією дівчинкою із Флориди, яка виявилася найбільш корумпованим суддею в історії Америки. Суддею, чиє обличчя невдовзі прикрашатиме усі шпальти газет, хоча вона навіть і гадки про це не має. Не змарнуй таку нагоду.
— Ми спробуємо.
Розділ 11
Суддя Макдовер припаркувалася неподалік від того місця, де у «пріусі» Лейсі сидів Г’юго, ховаючи обличчя за газетою і тримаючи фотоапарат напоготові. До своєї колекції абсолютно непридатних знімків дев’яти східних лунок у «Кролячих перегонах» він тепер міг додати ще й декілька кадрів з Lear 60, який стояв перед ангаром. Коли Клаудія котила свою маленьку валізу через паркувальний майданчик, прямуючи до центрального входу у Gulf Aviation, він зробив кілька кадрів зі спини. У свої п’ятдесят шість вона була стрункою, принаймні зі спини їй можна було дати на двадцять років менше. Правду кажучи, хоч як це прикро було визнавати, з цього ракурсу вона мала кращий вигляд, аніж Верна, яка після дитини номер чотири боролася із зайвою вагою. Г’юго ніяк не міг позбутися звички витріщатися з тилу на всіх струнких жінок.