— Він би не протримався тут і години, — сказав один із відвідувачів.
— Мабуть, ще й досі десь нарізає кола, — припустив інший.
— Можна не сумніватися — індіанці невдовзі замнуть цю справу, — підсумував третій.
Пізніше того ж дня, коли почали з’являтися нові подробиці, Фрог зіставив усі факти. Він був знайомий із шерифом, а тому знав, що той не в ладах із поліцією таппакола. Завдяки своєму достатку плем’я побудувало поліцейську частину, що була удвічі більшою за відділок округу, та й обладнання там було значно кращим. Звісно, це викликало обурення шерифа.
Фрог зателефонував шерифу округу Брансвік Клайву Пікетту й повідомив, що має інформацію, яка може його зацікавити. Пікетт заїхав після роботи, і вони разом переглянули відео з камери спостереження. Перша реакція шерифа була такою:
— Дуже дивно.
Він розповів, що вечір понеділка в окрузі видався тихим, власне, як і будь-який інший вечір, життя вирувало лише в казино. Ніхто не повідомляв про бійку, напад, переслідування чи підозрілих типів. Усе було спокійно, поки не сталася аварія.
— Звідси до місця трагедії близько п’ятнадцяти кілометрів, правильно? — запитав шериф.
— Так, якщо по прямій.
— Тож за часом усе збігається.
— Схоже на те.
Шериф почесав підборіддя, заглибившись у роздуми.
— Якщо хлопець із поламаним носом і водій викраденого пікапа — одна людина, то як йому вдалося вибратися з машини, потім вмовити незнайомця підвезти його і, нарешті, добратися сюди всього лише за п’ятнадцять хвилин?
— Не знаю. Ви шериф.
— Можливо, то не був незнайомець.
— Я теж про це думав.
Фрог погодився скопіювати відео і надіслати його шерифу. Вони вирішили ще день чи два почекати, перш ніж проінформувати індіанців.
Розділ 14
В середу по обіді Майкл Гейсмер зібрав працівників, які залишилися у його відділку в Таллахассі. Не було лише двох детективів РСП, що працювали в офісі у Форт-Лодердейлі. Джастін Берров, що мав шестирічний досвід, став головним детективом. Він зіграв невдалу партію в гольф із Г’юго тиждень тому, і загалом йому було відомо про скаргу Грега Маєрса, але про масштабну змову, що за нею крилася, він нічого не знав. Джастін вів власні розслідування, які забирали купу часу. Медді Різ працювала тут менше року. Вона нічого не знала про історію з Ванном Дюбосом, корупцію в казино чи суддю Клаудію Макдовер.
Майкл почав зі звернення Маєрса, а потім розповів і про все інше. Присутні сприйняли це з певною недовірою та страхом. Звісно, їхній бос не планував передати справу їм. Гейсмер наголосив, що насправді жодне із звинувачень, висунутих Маєрсом у скарзі, не було доведено, і він переконаний: РСП не зможе їх підтвердити. Разом з тим, Майкл був упевнений, що Лейсі та Г’юго ризикнули зайти на заборонену територію.
— Аварія сталася за обставин, що викликають сумніви, — сказав він. — Їхній потенційний інформатор заманив їх у віддалену місцевість. Ми не знаємо, чи відбулася зустріч, і не дізнаємося, поки Лейсі не прийде до тями. Все відбулося на прямій дорозі, в ясну погоду, там не було іншого транспорту, на них налетів крадений пікап, водія якого, швидше за все, ніколи не знайдуть. Подушка безпеки на місці пасажира разом із паском безпеки, вочевидь, була навмисно зіпсована і тому не спрацювала. Робочі телефони зникли. Припускаю, що їх забрали. Ми плануємо наполягати на розслідуванні, але маємо справу з плем’ям таппакола, а це не типова правозахисна установа.
— Тобто ви натякаєте, що Г’юго вбили? — запитала Медді.
— Поки що ні. Я лише хочу сказати, що обставини, за яких він загинув, дуже підозрілі.
— Як щодо ФБР? Хіба це не їхня юрисдикція?
— Так, їхня, ми можемо попросити їх про допомогу, як тільки вона нам знадобиться, але не зараз.
Медді прочистила горло й запитала:
— Де ж тоді ця справа зараз?
— Вона на моєму столі, — відповів Майкл. — Не знаю, що робитиму з нею, але наразі вона моя.
— Якщо ти не проти, то і я скажу свою думку, — озвався Джастін. — Я не думаю, що справа нам по зубах. Якщо там і справді відбувається якась кримінальна активність, то якого дідька ми туди ліземо? Це завдання для хлопців зі значками, пістолетами і рештою тієї чортівні.
— Ти маєш рацію. Питання, яке ти підняв, не даватиме мені спокою до скону. Ми усвідомлювали, що це може бути небезпечно, тому планували розвідати ситуацію і подивитися, що зможемо знайти. Не забувай, до нас звернулися з офіційною скаргою, як тільки вона опинилася у нас на столі, ми не мали іншого вибору, окрім як почати розслідування. Можливо, ми були недостатньо обережні. Мені варто було заборонити їм їхати до резервації тієї ночі в понеділок.
— Так, але тих двох не так уже й просто було налякати, — сказала Медді.
Запала довга, важка пауза: всі думали про своїх колег. Врешті Медді запитала:
— Коли ми зможемо відвідати Лейсі?
— Невдовзі її виведуть зі стану коми. Я навідаюся туди вранці. Якщо все буде добре, у мене з’явиться можливість поговорити з нею. Хтось має повідомити їй про Г’юго. Можливо, за кілька днів ви зможете її провідати. Пам’ятайте, що похорон в суботу і ми маємо бути присутніми.
— Не можу дочекатися, — зітхнув Джастін.
Поліція у Фолі, Алабама, дізналась, що викрадений «додж рам», який вона шукала, знайшов місце свого останнього спочинку на утилізаційному майданчику в резервації індіанців у Флориді. Про це сповістили власника, який поставив до відома страхову компанію. Після обіду в середу до поліцейського відділку звернувся чоловік, який стверджував, що знає дещо про крадіжку. Це був приватний детектив, якого деякі копи добре знали; на той час він саме вів спостереження за молодою домогосподаркою, яку її чоловік підозрював у зраді. Детектив сидів у своєму авто на стоянці торгового центру, коли побачив пікап «хонда» з номерним знаком Флориди, припаркований поряд із «додж рам». У «хонді» було двоє чоловіків, вони з автівки не виходили. Чоловіки спостерігали за машинами, що проїздили повз, і пішоходами близько п’ятнадцяти хвилин; здавалося, вони були не місцевими. Потім чоловік, що сидів на місці пасажира, вийшов і підійшов до авто марки «додж». Оскільки детектив нудьгував, бо не мав чим зайнятись, він дістав мобільний телефон і почав знімати.
Грабіжник вправно відчинив двері пласкою викруткою з боку сидіння водія — було видно, що він у цьому ділі не новачок, бо вже за кілька секунд сидів у кабіні; загудів мотор, і машина поїхала, слідом рушив другий чоловік у «хонді». На відео було чітко видно номерний знак, зареєстрований у Флориді. Небагато крадіжок авто вдається так легко розкрити, тож поліцейські вилучили відео і подякували законослухняному громадянину. Виявилося, що номер зареєстрований на чоловіка з міста ДеФаніек Спрінгс у Флориді, округ Волтон, розташованому неподалік від казино, приблизно за 20 кілометрів. Чоловік на ім’я Берл Вангер мав довгий і яскравий список дрібних злочинів і наразі був умовно засудженим. Оскільки йшлося про звичайну крадіжку авто, а не якийсь дійсно серйозний злочин, до того ж для проведення розслідування потрібно було контактувати з іншим штатом, поліція Фолі відклала відео до кращих часів у шухляду, де збиралося все, що потрібно було зробити незабаром, але не конче сьогодні.
Грег Маєрс перебував на своєму любому човні на причалі у Нейплз, Флорида. В цю пообідню пору він насолоджувався напоями на «Конспірації», переглядаючи пресу з Пенсаколи, Таллахассі та Джексонвілля. Життя на човні дарувало відчуття свободи, він ніколи не знав, куди його занесе завтра. Слідкуючи за новинами з місць, що колись слугували йому притулком, він пригадував минуле, хороші часи, а тому це було важливо. До того ж у нього там було багато ворогів, чиї імена іноді з’являлися на сторінках газети.