Еліас Каппел був вождем уже шість років і міцно тримав плем’я під контролем. Якщо Біллі усі вважали його правою рукою, то Горна впевнено можна було назвати лівою. Ця трійця ефективно позбулася політичних ворогів, і їхнє правління здавалося непохитним. Вони придушили опір і міцно тримали владу у своїх руках. Однак поки ніхто не заперечував проти цього, адже казино приносило прибутки, а чеки з дивідендами продовжували надходити.
Всі зібралися в офісі Грітта, й сам він зайняв звичне місце за столом. Опинившись віч-на-віч із літерами племені, Грітт почувався як на допиті. Вождь, чоловік небагатослівний і не надто товариський, почав першим.
— Ми хочемо поговорити про те, що сталося у понеділок вночі, й про розслідування справи.
— Ми хочемо отримати відповідь на деякі питання, — додав Горн.
Ліман кивнув.
— Звісно, — відповів він. — Що саме вас цікавить?
— Усе, — відповів вождь.
Ліман розгорнув папку, заповнену документами, і дістав звіт. Почав із загальних фактів про інцидент: задіяні транспортні засоби, травми, порятунок, смерть містера Хетча. Папка уже була п’ять сантиметрів завтовшки і містила звіти та фото. Відео, наданого поліцією Фолі, однак, там не було, як і згадок у звіті про нього. Грітт передбачив втручання вождя і створив дві папки: офіційну, що зберігалася у нього на столі, та секретну — за межами його офісу. Оскільки відео Фрога передали шерифу, існувала ймовірність, що вождь про нього знає. Тож Грітт вчинив мудро і згадав про нього в офіційних документах, але копію зберігав удома.
— Що вони робили тут, на нашій землі? — запитав вождь, з його тону можна було зрозуміти, що це питання його непокоїть найбільше.
— Цього я ще не знаю. На завтра у мене запланована зустріч з містером Майклом Гейсмером, тож я дізнаюсь. Він їхній бос. Я уже запитував, але поки що конкретної відповіді не отримав.
— Ці люди займаються розслідуванням діяльності суддів, так? — запитав Горн.
— Так. Вони не належать до силових структур, звичайні слідчі з юридичною освітою.
— Тоді якого дідька вони сюди припхалися? — обурився вождь. — У них немає юрисдикції на нашій території. Я думаю, що в понеділок опівночі вони були тут у справах.
— Я цим уже займаюсь, чуєте? У мене є багато запитань, і ми розслідуємо цю подію.
— Ви говорили з постраждалою?
— Ні, я хотів поговорити з нею, але лікар заборонив. Вчора її перевели у Таллахасі. Я поїду туди за день чи два, побачимо, що вона розповість.
— Це потрібно було зробити раніше, — озвався Біллі.
Лімен розлютився, але намагався зберігати спокій.
— Я ж сказав: лікарі заборонили.
Напруга зростала з кожною хвилиною; не виникало сумнівів, принаймні у Лімена, що ця зустріч навряд чи закінчиться добром.
— Ви ще когось допитували?
— Звісно, це частина розслідування.
— Кого?
— Ну, давайте порахуємо. Кілька разів я спілкувався з містером Гейсмером. Двічі я запитував, що його люди робили на нашій території, і жодного разу він не зміг це чітко пояснити. Розмови з лікарями дівчини теж не дали результату. Обидві страхові компанії направили до нас своїх агентів, щоб ті оглянули машини, тож я і їх допитав. Цей перелік можна ще продовжувати. Проте я не пам’ятаю абсолютно усіх, із ким розмовляв. Це частина моєї роботи.
— Що вам вдалося дізнатися про викрадену вантажівку? — запитав вождь.
— Нічого нового, — відповів Грітт. Він повторив усе, що й так було відомо, але не згадав про відео з Фолі.
— У вас є припущення, хто був за кермом? — запитав вождь.
— До сьогоднішнього ранку не було.
Таппакола завмерли, чекаючи на продовження.
— Кажіть, — буркнув вождь.
— Шериф Піккет у п’ятницю ввечері заїхав на каву. Ви, мабуть, знаєте магазинчик Фрога Фрімена на північ від Стерлінга? Так от, Фрог довго не зачиняв його у понеділок, тобто магазин був не так щоб відчинений, але й не зачинений, і тоді зайшов покупець, якому потрібен був лід. Фрога уже грабували раніше, тож він встановив камери. Хочете переглянути запис?
Усі троє ствердно кивнули. Лімен поклацав клавішами на комп’ютері і повернув його в бік відвідувачів. На екрані з’явилося відео. Вантажівка стоїть перед магазином; вийшов водій; пасажир притискає до носа шматок заплямованої кров’ю матерії; водій зайшов до магазину і за кілька хвилин повернувся; вони поїхали.
— І що це доводить? — поцікавився вождь.
— Нічого, але час і місце викликають підозри, до того ж у таку пізню годину там практично ніхто не їздить.
— Отже, ви намагаєтесь нас переконати, що чоловік із розбитим носом і є тим водієм пікапа, з вини якого сталася аварія? — запитав Горн.
— Я не намагаюсь вас ні в чому переконувати. Це відео не моє. Я лише показав його вам, — відповів Лімен, знизавши плечима.
— Ви відстежили автомобіль за номерним знаком? — поцікавився вождь.
— Так, це фальшивка. У реєстрі такого номера немає. Навіщо їм було завдавати собі клопоту з фальшивими номерами, якщо вони не планували нічого поганого? Якщо вас цікавить моя думка, то я вважаю, що це прямий доказ провини цих людей. Пасажир отримав травму носа внаслідок активації подушки безпеки, тому й був закривавлений. Їм не вистачило кмітливості взяти трохи льоду з собою в автівку, яка приїхала на допомогу. Це я кажу про машину з фальшивими номерами, водія якої ми бачили на відео. Отож, вони утікали, аж раптом побачили, що магазин Фрога й досі відчинений. Вони поспішали і, мабуть, не продумали все добре, хоча ці люди взагалі не надто розумні, раз їм не спало на думку, що в магазині можуть бути камери. Велика помилка. Зловмисники засвітилися на відео, і тепер ми можемо їх знайти.
— Знаєш Лімене, цього не буде, принаймні не зараз і не тобі їх розшукувати. З цієї миті тебе звільнено, — сказав вождь.
Грітт зустрів цей болісний удар з таким спокоєм, якого сам від себе не очікував. Він зміряв поглядом усю трійцю. Чоловіки сиділи перед ним, склавши руки на своїх пухких животах. Помовчавши, він запитав:
— Які підстави звільнення?
Вождь лицемірно посміхнувся й відповів:
— Я не зобов’язаний називати причину. Це називається працевлаштуванням за бажанням, і воно прописане у наших законах. Вождь має право на власний розсуд наймати і звільняти працівників усіх департаментів. Тобі це відомо.
— Так, я знаю, — Грітт поглянув на чоловіків. Він розумів, що його кар’єрі кінець, тож вирішив наостанок трохи повеселитись.
— Серйозні хлопці хочуть закрити цю справу, чи не так? Це відео ніколи не буде оприлюднене. Усі таємниці, що кружляють довкола цієї аварії, будуть поховані на віки вічні. Чоловік загинув, а вбивця гуляє на волі. Я все правильно зрозумів?
— Я хочу, щоб ти негайно залишив це місце, — наказав вождь.
— Це мій офіс, і тут мої речі.
— Він більше не твій. Знайди коробку і забирай свої речі. Ми зачекаємо.
— Ви, мабуть, жартуєте.
— Я говорю цілком серйозно. Хутчіш, все-таки сьогодні вихідний.
— Не я призначив цю зустріч.
— Замовкни, Лімене, і пакуйся. Дай сюди ключі та зброю, і не смій торкатися документів. Збери вже, нарешті, свій мотлох і поїхали. І, Лімене, я думаю, ти розумієш, що в твоїх інтересах тримати рот на замку.
— Звісно, адже в нас тут так заведено, правда? Ховаємо голови у пісок і мовчки прикриваємо важливих хлопців.
— Усе правильно. Раджу тобі почати з тієї частини про мовчання, — відповів вождь.
Лімен заходився висувати шухляди письмового столу.
Із тривожним передчуттям Майкл постукав у двері палати Лейсі. Коли ж він відчинив їх, то зрозумів, що його найгірші побоювання справдилися. Гантер і досі був там! Він сидів на краєчку ліжка сестри, а між ними лежала дошка для гри у нарди. З явною неохотою Гантер забрав гру і переніс її на диван у своєму «офісі». Поговоривши із Лейсі кілька хвилин, Майкл делікатно попросив: