— І чим мені займатися увесь цей час, Майкле? Висмикувати на собі волосся, як тільки воно почне відростати?
— Тобі потрібно відпочити. Наказ лікарів.
— Забудь про це, — відповіла різко Лейсі. — Мені не потрібен перепочинок. Я повернуся в офіс наступного тижня, незважаючи на шрами, така, яка є.
— Я здогадувався, що не зможу тебе переконати. Ти розмовляла з Верною?
— Ні, після розмови з тобою мені забракло відваги.
— Розумію. З того часу нічого не змінилося. Звісно, у неї закінчилися гроші, та це й не дивно, тож Верна домагається виплати страхування.
— Ти знаєш, скільки він заробляв, Майкле. Їм жилося непросто. Ми можемо чимось допомогти?
— Не думаю. Нам теж платять не надто щедро. До того ж це велика родина. Вона виживе, якщо будуть надходити чеки. Звісно, Верні буде важко прожити з чотирма дітьми на пів-зарплати.
— За умови, що вона не виграє позову.
— Це під великим знаком питання.
Гейсмер зупинився, щоб випити води. Дівчина сиділа, відкинувшись на дивані, стомлена першими годинами свободи. Він продовжив:
— Ми маємо два тижні, Лейсі. Всього два тижні, щоб знайти щось на Макдовер або припинити розслідування. Ти й досі бажаєш працювати з цією справою чи мені передати її Джастіну?
— Справа моя, Майкле, повністю, особливо зараз.
— Чому я не здивований? Правду кажучи, не впевнений, що Джастін готовий до цього або ж взагалі погодиться за неї взятися. Не можу його в цьому звинувачувати.
— Справа моя.
— Добре, у тебе є план? Ситуація зараз така: у нас є скарга від імені Грега Маєрса, який переховується і в його інтересах робити так і надалі. У тексті йдеться про те, що суддя отримала хабар у вигляді чотирьох будинків у «Кролячих перегонах». Вказану нерухомість забудовники передали Макдовер в обмін на позитивний розгляд їхніх справ. У документі наведено дуже мало деталей і немає жодних доказів. Там подано перелік зарубіжних компаній, які вважаються офіційними власниками, проте довести, що за усім цим стоїть суддя, буде вкрай важко. Ми можемо прийти до неї із повісткою, вилучити усі документи та записи, але дуже сумніваюсь що це якимось чином допоможе. Якщо вони й справді такі обережні, як стверджує Маєрс, тоді не варто сподіватися, що її честь залишить якісь важливі папери у тому місці, де їх можуть знайти. Тож, мабуть, краще буде залишити повістки на потім. Макдовер може скликати стільки адвокатів, що й подумати страшно. Придушить нас, як слимаків, кожен наш крок буде піддано сумніву. Врешті, існує велика вірогідність того, що Макдовер доведе, що придбала будинки як інвестицію, для Флориди це звична справа.
— Де твій ентузіазм, Майкле?
— Жодне з наших розслідувань не викликає у мене ентузіазму, але вибору в нас немає. Зараз ми обоє довіряємо Маєрсу. Ми віримо в те, що написано у скарзі, й решті його історій про корупцію, відмивання грошей, хабарі, не кажучи вже про вбивство.
— Оскільки ти вже згадав вбивство, то давай поговоримо і про це. У ньому була задіяна банда, Майкле. Першим був інформатор, що заманив нас у нетрі резервації, а потім зник, не закінчивши речення. Другим — водій пікапа. Третім — його спільник, який долучився до нього на місці злочину, забрав наші телефони, а потім вивіз його звідти у своєму автомобілі. Не забувай і про хлопця, що викрав вантажівку. Хтось спеціально зіпсував мені ремені та подушки безпеки. Неважко здогадатися, що коли існує стільки пішаків, то є й рука, яка ними керує. Саме це я називаю бандою. Припустімо, що це Дюбос, бо мені важко уявити, кому ще це було б на користь, злочин цілком у його стилі. Г’юго загинув, Майкле, а ми не можемо розплутати цю справу. Я також не впевнена, що це зроблять таппакола.
— Ти пропонуєш звернутись до ФБР?
— Ми з тобою обоє знаємо, що з часом нам доведеться це зробити. Питання лише в тому, коли саме. Якщо ми залучимо їх до справи зараз, то ризикуємо залишитися без допомоги Грега Маєрса, а він тут ключовий гравець, оскільки використовує «крота». Якщо Маєрс розлютиться і зникне, ми втратимо інформатора, цінного інформатора. Людину, завдяки якій можемо виграти цю справу. Отож, ми зачекаємо. Ми передамо скаргу Макдовер, і вона збере своїх адвокатів, як ти й говорив. Однак суддя не буде знати, що саме нам відомо. Вони з Дюбосом дійдуть висновку, що ми вважаємо, ніби бідолашний Г’юго загинув з вини п’яного водія, і вимагаємо правосуддя. Вони подумають, що ми нічого не знаємо про її любов до приватних літаків, дорогих подорожей, візитів у Нью-Йорк, Сінгапур, Барбадос чи куди там іще. І, нарешті, вони навіть не здогадуватимуться, що ми знаємо про роль Філліс Тебен. Усе, що ми маємо, — це маленька непереконлива скарга, підписана хлопцем, про якого вони ніколи не чули і якого не зможуть знайти.
— Навіщо нам усі ці клопоти? — запитав Майкл. Лейсі повернулась, її розум працював на повну. Після усіх цих травм і струсу стало очевидно, що мозку не завдано жодної шкоди. Як завжди, дівчина аналізувала факти швидше від усіх і складала їх у суцільну картину.
— Є дві причини, кожна з яких важлива, — відповіла вона. — По-перше, заохотити Маєрса і далі шукати докази. Якщо ми одразу викладемо усі факти, то, швидше за все, вони приведуть до «крота», людини, яка багато знає і має доступ до судді. По-друге, нам потрібно побачити реакцію Макдовер на цю скаргу. Мабуть, Маєрс має рацію. Вона і не підозрює, що на неї чекає. Останні одинадцять років вони з Дюбосом спокійно забудовували країну, збирали гроші з казино, підкуповували кожного, в кого виникали питання, або ж ламали йому ноги чи навіть гірше. Гроші давалися їм надто легко, і це ослабило їхні інстинкти. Подумай, Майкле, гроші текли рікою одинадцять років, і за цей час ніхто не поцікавився, звідки вони у них. Ми представимо Макдовер скаргу, яка переверне її світ.
Гейсмер зупинився і поглянув на чудернацький об’єкт на чотирьох різних ніжках:
— Стілець? — запитав він.
— Так, копія роботи Філіпа Старка.
— Він живе поряд?
— Ні. На цьому стільці теж можна сидіти. Спробуй.
Майкл повільно опустився на стілець і здивувався, коли той не впав. Він визирнув у вікно і побачив удалині Капітолій.
— Гарний вид.
— Такий у мене план, — сказала Лейсі. — В тебе є якийсь інший?
— Ні, наразі немає.
Розділ 20
До середи Лейсі було так нудно, що вона не могла дочекатися, коли повернеться на роботу. Обличчя мало значно кращий вигляд, але страх, що його побачать колеги, не полишав дівчину. Анна робила покупки і виконувала усі доручення Лейсі, хоча їй це теж почало набридати. Вона возила дочку до бакалії та на зустріч із лікарем. Відвезла її до офісу страхової компанії, де дівчина отримала чек за «пріус» — велика втрата! Анна була жахливим водієм, обганяла автомобілі, незважаючи на рух транспорту. Лейсі боялася автомобілів, тож екстремальне водіння її матері тільки погіршувало справу.
Лейсі добре засинала, навіть без ліків. Фізіотерапія давала позитивний результат, і апетит почав повертатися. Саме тому коли Анна у середу за вечерею оголосила, що їй пора повертатися до дому, дівчину це не здивувало. Дуже тактовно Лейсі схилила її до цього. Вона цінувала піклування і догляд матері, але оскільки стан її здоров’я покращився, няньки вона більше не потребувала. Дівчина хотіла більше особистого простору.
Найважливішим було те, що у неї дехто з’явився. Фізіотерапевт, який приходив у вівторок увечері, щоб розробляти Лейсі ногу. Анна одразу все зрозуміла. Хлопця звали Рейф, йому було трохи більше як двадцять років. Різниця у майже десять років зовсім не бентежила Лейсі. Між ними промайнула іскра в той момент, коли він працював над її коліном, і, можливо, ще тоді, коли вони прощалися. Здавалося, що подряпини та синці Лейсі зовсім не бентежать юнака. Вона написала йому коротенького електронного листа у середу ввечері й уже за годину отримала відповідь. Невдовзі з’ясувалося, що вони обоє вільні й не проти сходити на побачення.
Вперше Лейсі подумала, що ця аварія має і позитивний бік.
Гортаючи журнали в ліжку й переглядаючи електронну пошту, Лейсі побачила лист від Верни, який її стривожив.