Детективи провели у дорозі дві години, щоб потрапити на п’ятнадцятихвилинну зустріч, але такою була їхня робота. Лейсі хотіла ще принаймні побачити свою понівечену автівку й перевірити, чи, бува, не залишилось чогось на консолі чи в багажнику. Майкл намагався відмовити її від цього. Що б вона там не знайшла — старі диски, парасольку, кілька монет, — ці речі не варті того, щоб знову побачити місце трагічної загибелі Г’юго.
Проте, раз уже вони опинилися поблизу поліцейського відділку і мали трохи часу, Майкл вирішив заїхати привітатися з констеблем Гріттом і познайомити його з Лейсі. Грітт був на місці аварії і допомагав рятувати дівчину, тож Лейсі хотілося подякувати йому особисто. Була уже майже шоста вечора, коли детективи під’їхали до відділку, щоб був неподалік від казино. Вони підійшли до копа у приймальні й Майкл запитав у нього, чи можна побачити констебля Грітта. Той відповів, що Грітт тут більше не працює. Тепер у них новий констебль, і він уже пішов додому. — А що сталося з Гріттом? — запитав Майкл, у якого відразу зародилися підозри.
Коп знизав плечима так, наче й гадки про це не мав.
— Запитайте у вождя, але я сумніваюсь, що він вам відповість.
За два квартали звідси був утилізаційний майданчик, тож детективи відправились туди. Крізь залізну загорожу, що його оточувала, можна було розгледіти багато старого металобрухту. Однак серед тих уламків не було «пріуса» Лейсі чи пікапа, винуватця аварії. Вони зникли.
— Ой, як шкода, — пробурмотів Майкл. — Грітт запевнив мене, що тут вони будуть у безпеці. Я попередив його про можливе розслідування і гадав, що ми домовилися.
— Скільки років він тут працював? — поцікавилась Лейсі.
— Здається, чотири.
— Нам потрібно з ним поговорити.
— І ми будемо дуже обережні, правда, Лейсі?
Розділ 22
Новим констеблем був Біллі Каппел, син вождя і член Ради племені. Оголосивши про призначення Біллі, вождь запевнив поліцейських, що це лише тимчасово. Мовляв, він працюватиме на цій посаді доти, доки після ретельного відбору не буде знайдено гідного кандидата. Оскільки ж новим констеблем стане, безперечно, хтось із племені, то такий пошук не займе багато часу. Насправді обоє — і вождь, і Біллі — знали, що тимчасова посада невдовзі стане постійною. Будучи членом племінної Ради, Біллі заробляв 50 тисяч доларів за рік на доповнення до щомісячних дивідендів. На посаді констебля його заробіток зріс утричі. До того ж завдяки новому правилу він міг гратися у головного копа і при цьому залишитися членом Ради. Дуже вигідні умови, особливо для клану Каппелів.
Багатим досвідом роботи у правоохоронних органах Біллі не міг похвалитися, але цього від нього й не вимагали. Деякий час, до обрання в Раду, він працював у службі безпеки казино, а також волонтером у рятувальному загоні, коли постійний штат ще не був укомплектований.
На другий день після призначення Біллі у відділок зателефонували з поліції Фолі й поцікавились, як там справи з арештом Берла Мангера, чоловіка на відео, що допомагав викрасти «додж рам». Оскільки поліція Фолі не могла перетнути межу штатів, щоб провести затримання, а таппакола не мали юрисдикції за межами резервації, ситуація ускладнилася. Біллі пообіцяв сповістити поліцію у Деф’юніак Спрінгсі й попросити її про допомогу. Та він і не думав це робити. Натомість зателефонував батькові, а вже той повідомив про це потрібній людині. Невдовзі Берл Мангер знав, що в Алабамі видали ордер на його арешт.
Біллі не зміг знайти відео, про яке згадували поліцейські з Фолі. Він обшукав весь відділок, переглянув усі папки й документи на комп’ютерах, але дарма. Тоді констебль запідозрив, що Ліман Грітт сховав його або прихопив із собою. Не вагаючись, він знову зателефонував батькові й повідомив, що виникла проблема. Потім Біллі зв’язався з відділком у Фолі й попросив надіслати йому ще одну копію відео, але тамтешня поліція поставилася до цього скептично. Вони не розуміли, «чим, в біса, ці індіанці там займаються». Поліцейські пообіцяли надіслати відео, але не надто поспішали виконувати обіцянку.
Тим часом Берл Мангер зник. Біллі й вождь навідалися додому до Лімана Грітта. Зустріч була напруженою, Грітт присягався, що нічого не знає про відео. Він стверджував, що й гадки не має, про що говорять копи з Фолі. Вождь за звичкою перейшов до погроз, але Грітта було не так просто залякати. Закінчилося усе тим, що він попросив обох піти. Будучи констеблем, Ліман вважав вождя нахабною і непорядною людиною. Тепер, ставши безробітним, він зневажав цього чоловіка іще більше разом із рештою його родини.
Відео було заховане на горищі в будинку Грітта разом із копією з магазину Фрога Фрімена. Чоловік вважав себе чесним копом, який став жертвою політичної гри. Якщо час розплати коли-небудь настане, ці докази йому знадобляться.
Він був чесним і досить розумним. Через два дні після аварії в нього почало виникати дедалі більше запитань, на які складно було відповісти, тож Грітт самостійно вирушив на місце зіткнення. Йому не давали спокою три загадки. Перша: навіщо злодію, який викрав авто вартістю не менш як тридцять тисяч доларів, їхати три години до такої віддаленої частини резервації? Шосе, на якому розтрощили автомобіль, було на території племені й на ній же закінчувалося. Воно починалося відразу за казино і вело до резервації, тому цим шляхом користувалося небагато індіанців — лише ті, хто жив дуже далеко. Необмежене фінансування дало змогу вкрити дорогу бруківкою і підтримувати її в належному стані, але те ж саме можна було сказати і про кожну стежину чи польову дорогу на цій землі. Судячи із вчинків чоловіка на відео, зрозуміло, що це досвідчений злодій, а такі, як він, зазвичай збувають крадене на запчастини за кілька годин. Вони не вештаються опівночі дивними місцинами, нерозважливо попиваючи Jack Daniel’s за кермом. Наскільки Грітту було відомо, в окрузі Брансвік не проводилися операції зі збуту краденого. Він не міг повірити у те, що водій, який пив за кермом чи вже був п’яним, міг вижити після лобового зіткнення, навіть і з маленьким «пріусом», витримати вибух подушки безпеки і просто піти собі. Куди він подівся? Резервація була частково вкрита болотами, непридатними для проживання. Пагорби вкривали густі ліси. Найкраща частина території дісталася казино. Будь-який чужинець, який забрів би углиб резервації вночі, поза сумнівом, безнадійно заблукав би вже через п’ять хвилин. Якщо хлопець із розбитим носом на відео Фрога — і справді водій краденої вантажівки, тоді в нього був спільник, той, що керував іншою машиною із фальшивим номерним знаком Флориди.
Це була головоломка, яка ніяк не складалася у єдине ціле.
Друга загадка ще більше збивала Грітта з пантелику: що робили двоє юристів, які займаються розслідуванням справ суддів, на території резервації опівночі? Вони нічого не порушили — корінні американці поки що не змогли відгородитися від аутсайдерів, але у них не було юрисдикції. До племінної Ради входили троє людей, яким добре платили, але ніхто з них не мав спеціальної освіти. Рада з судових правопорушень не зацікавилася б ними.
І остання загадка, найважливіша: яким чином сталося зіткнення? Вочевидь, іншого транспорту там не було, лише два автомобілі на темній прямій дорозі. Погода була гарна. Обмежувальних знаків на дорозі немає, але там чимало поворотів, тож водієві складно перевищити швидкість вісімдесят кілометрів за годину. І навіть під дією алкоголю він не мав би перетнути свою смугу.
Стоячи на місці зіткнення і дивлячись на асфальт, вкритий плямами моторного мастила та уламками машини, Грітт усвідомив дещо, і це його приголомшило. Це була не проста справа про аварію з летальним наслідком і водієм-утікачем. Тут крилося щось більше.
Кілька машин швидкої допомоги залишили по собі лабіринти відбитків шин на узбіччі, в кюветі та на польовій дорозі, що веде на схід. Якщо друга вантажівка, та, що з фальшивими номерами, підібрала водія, то куди вона поїхала далі? Мабуть, звернула з дороги, щоб її не побачили таппакола, що повертатимуться після нічної зміни у казино. Грітт уже опитав усіх місцевих жителів: ніхто нічого не помітив, більшість спала. Лише місіс Біел почула звук зіткнення.