— Мені потрібно відповісти, — сказала вона.
— Так, звісно.
Лейсі рушила у бік до будинку, притискаючи слухавку до вуха.
— Алло.
— Де ти?
— Десь серед гір Північної Кароліни. Гантер домчав нас сюди і тепер нас охороняє.
— Він ще й досі бере в цьому участь?
— О, так. Він дуже нам допоміг.
— Слухання призупинили на один день. Засідання продовжиться завтра. У нас є ордери на арешт.
— І коли ви плануєте це зробити?
— У нас зараз відбудеться зустріч, на якій ми все вирішимо. Я дам тобі знати.
— Будь обережний.
— Обережний? Найвеселіше те, що ми можемо затриматися на цілу ніч.
З настанням темряви вони розвели багаття у загородженому камінням місці біля річки і вмостились у старих плетених кріслах, накинувши пледи. Гантер приніс пляшку червоного вина, хоча Лейсі вважала, що зараз це недоречно. Вона випила зовсім тільки трішки, а Джо Елен іще менше. Гантер не пив спиртного, тож зробив собі каву без кофеїну і сьорбав її, підтримуючи вогонь.
Джо Елен хотіла почути історію про жахливу аварію та смерть Г’юго Хетча, і Лейсі озвучила їй свою версію. Гантера цікавило все про Кулі та його гідні подиву спроби дістати Макдовер. Джо Елен розповідала про це близько години. Лейсі, в свою чергу, хотіла дізнатися, яким чином її брату пощастило тричі пережити повне розорення й залишитися на плаву. За історіями Гантера пролетів весь вечір. Вони повечеряли бутербродами: білий хліб із шинкою та сиром. Сидячи біля вогнища, розмовляли та сміялися до пізньої ночі.
Розділ 41
Перші арешти стали справжніми подарунками.
З семи гольф-клубів, які належали Бонну, його улюбленим був «Пісочні дюни», ексклюзивне місце на півдні округа Брансвік з дивовижним видом на затоку, де серйозний гольфер міг усамітнитися, насолоджуючись грою. Навіть будучи людиною, що не любить ритуали, він все ж дозволяв собі таку маленьку слабкість раз на тиждень. Щонеділі рівно о восьмій Бонн і ще кілька наближених до нього людей збиралися чоловічим товариством у «Пісочних дюнах». Спочатку вони снідали й пили «Криваву Мері». Атмосфера завжди створювалась легка і жартівлива, бувало навіть шумно. Для чоловіків, які уже розміняли шостий чи сьомий десяток, це була нагода розважитися без жінок. Вони збиралися провести п’ять годин на прекрасному полі, при цьому потягувати пиво, курити хороші сигари, робити ставки на кожну лунку і, якщо вдасться, то й шахраювати. Там можна було лаятися досхочу, розповідати непристойні анекдоти, не побоюючись втручання з боку персоналу чи інших гравців. Час для гри був завжди 9:00. Бонн бронював ще тридцять хвилин до гри і стільки ж після. Він ненавидів, коли на полі вешталися люди, і якось звільнив свого помічника тут же на полі, коли йому довелося п’ять хвилин чекати, поки звідти підуть дві попередні повільні пари.
Брати Метони, Вінс і Флойд, постійно сперечалися, а тому їх розділяли. Бонн завжди грав із Флойдом. Рон Скіннер — із Вінсом. У неділю, 16 жовтня, четверо із п’яти «кузенів» прибули у клуб, як завжди, на восьму годину, не здогадуючись, що на них чекає. Попереду був фінальний раунд гри в гольф.
П’ятий «кузен», Хенк Сколі, залишив свого боса у клубі, плануючи приїхати по нього через п’ять годин. Хенк ненавидів гольф і зазвичай проводив недільні ранки біля басейну з дружиною та дітьми. Він повертався додому, нікого не чіпав, їхав обережно і швидкості не перевищував, аж раптом патрульний на шосе наказав йому зупинитися. Хенк почав емоційно пояснювати офіцеру, що не створював жодних проблем на дорозі, й тоді дізнався, що його заарештовано за вбивство. За кілька хвилин потому він уже був на задньому сидінні патрульної машини в тісних наручниках.
Для лунки номер чотири у «Пісочних дюнах» було встановлено пар[6] з нахилом вправо. Зі стартового майданчика ґрін не проглядався, він був на межі території, поряд із доріжкою, що ховалася за деревами та кущами. Саме звідти Еллі Пачеко з командою спостерігав за грою і чекав. Коли два гольф-кари промчали по доріжці й зупинилися біля зеленого бункера, агенти причаїлися. Бонн, Флойд, Вінс і Рон ступили на ґрін із паттерами у руках[7]. Вони курили сигари і сміялися, аж раптом чоловіки у темних костюмах матеріалізувалися нізвідки і повідомили, що грі кінець. Гравцям одягли наручники і повели з поля крізь дерева й кущі. Мобільні й гаманці в них конфіскували, але їхні ключки, ключі та холодне пиво так і залишилися у гольф-карах. Паттери, м’ячики та сигари валялися розкидані на полі.
Мине ще півгодини, перш ніж на те місце прибуде наступна четвірка. Чутки про зниклих гольферів будуть обговорюватися у клубі наступні двадцять чотири години.
«Кузенів» посадили в окремі авто. Еллі Пачеко їхав на задньому сидінні з Бонном Дюбосом, який за кілька хвилин після облави сказав:
— Ото халепа. У мене там так добре гра йшла. Одна лунка залишалася.
— Радий, що ви гарно провели час, — відповів Еллі.
— Не поділитеся зі мною, чому я тут?
— За вбивство.
— І кого ж я, по-вашому, вбив?
— Всіх і не запам’ятаєш, правда?.. Г’юго Хетча.
Бонн сприйняв це спокійно і більше не промовив ані слова. Хенк Сколі, брати Метон і Ронн Скіннер теж їхали до в’язниці у цілковитій тиші.
Як тільки на «кузенів» одягли наручники, команда агентів ФБР прочесала їхні помешкання та офіси й почала вивозити комп’ютери, телефони, чекові книжки, цілі ящики з паперами — усе, що могло містити докази. Брати Метон і Ронн Скінери керували напівлегальними фірмами, де працювали асистенти і секретарки, але оскільки це була неділя, свідків вторгнення ФБР не було. Хенк Сколі зберігав усі записи вдома в підвалі; його налякані дружина і діти спостерігали, як суворі агенти наповнювали винесеними речами фургон. Бонн Дюбос не зберігав при собі чи в офісі нічого такого, що могло б його скомпрометувати.
Коли затриманих сфотографували і зняли у них відбитки пальців, їх помістили в різні камери. Пройдуть місяці, перш ніж хтось із цієї п’ятірки зможе побачити іншого.
Бонну запропонували на обід черствий сандвіч. Він відмовився, і його повели в кімнату для допитів, де вже чекали Еллі Пачеко та Даг Хан. На пропозицію кави чи води чоловік відповів різкою відмовою і сказав, що вимагає адвоката. Пачеко зачитав йому права, але Бонн відмовився підписувати надруковану версію. Він знову почав вимагати адвоката і заявив про своє право на телефонний дзвінок.
— Це не допит, Джеку, — спокійно відповів Еллі. — Просто бесіда, така собі «інтеграційна вечірка», тепер, коли ми знаємо ваше справжнє ім’я. Відбитки. Ми провели їх по базі й знайшли інформацію про вас, датовану ще 1972 роком, коли вас затримали за розбій і замах на вбивство. Тоді вас звали Джек Хендерсон, і ви входили до банди славних хлопців, які займалися наркотиками, повіями та ще дечим. Після того, як вас засудили у Слайделі, Луїзіана, ви вирішили, що в’язниця не для вас. Вам пощастило втекти. Ви позбулися старого імені, стали Бонном Дюбосом, і впродовж сорока років чудово виконували роль невидимки. Та вечірка скінчилася, Джеку.
— Я вимагаю адвоката.
— Звісно, ми приведемо адвоката, Джеку, але не того, якого б вам хотілось. Такі фахівці дорого коштують, а починаючи з дев’ятої години ранку, ви вже розорені так само, як колись розорився ваш татко, що повісився у в’язниці. Усі ваші банківські рахунки заморозять, Джеку. Всі ваші гроші будуть для вас навіки втрачені.
— Приведіть мені адвоката.
Клайду Вестбею люб’язно дозволили напівприватний арешт. У неділю вранці зателефонував агент ФБР і повідомив, що час настав. Клайд сказав дружині, що в офісі виникла проблема, і вийшов з будинку. Він приїхав на порожню стоянку при торговому центрі й зупинився поряд із чорною «черрі». Поклав ключі на підлогу в своїй автівці, вийшов, дозволив одягти на себе наручники і сів на заднє сидіння «черрі». Він не сказав дружині, що на нього чекає. Просто забракло сміливості.
Використавши ключі Вестбея, дві команди агентів ФБР обшукали офіси у готелях, якими він управляв для офшорної компанії «Зірка С». У понеділок всіх гостей попросять виїхати звідти, попередні замовлення скасують. Готелі закриють на невизначений термін.
7
Паттер (англ. putter) — ключка, головка якої має незначний кут нахилу. Використовується переважно в кінці гри на ґріні для коротких ударів з метою закотити м’яч у лунку.