— Як маленький ви, дідусю, зі своїми іграшками! — обурювалася мама. — Ви і Павлик пара.
Дід збентежено виправдовувався:
— Нічого не вдієш, звичка. Мотаєшся по космосу років сім, а то й десять. Повернувся на Землю — стиль життя інший. Ну, ось і поспішаєш наздогнати, перепробувати всі новинки. Навіть ті, що не прижилися ще. Відкладати немає змоги — наступний рейс на носі, знову років на сім.
Звісно, найкращою з усіх «іграшок» діда була домашня стенографістка — величезний диктофон, що займав половину кабінету. На його полірованій поверхні виблискувала позолочена дощечка з написом: «Старому капітанові П. Чарутіну від друзів-космачів». І дідусь пояснив мені, що космачами у своєму колі один одного називають бувалі астронавти. У них свої звичаї, є навіть свій гімн, складений безвісним поетом у довгі години міжпланетного чергування:
Наші капітани-космачі