Артур Крок правильно зауважив, що саме Times-Herald підходила такій рідкісній пташці, як Інґа. Завдяки рекомендації Крока (редактор Френк Уолдроп теж не заперечував), Паттерсон особисто найняла Інґу. Із самого початку видавчиня відчувала схожість з нею, бо історія Інґи була такою самою рідкісною й екзотичною, як і її власна.
У молоді роки Паттерсон пережила насилля в шлюбі з польським графом, який викрав їхню спільну доньку і тримав її заручницею, доки Елеонора погрожувала розлученням. Вона не могла повернути дитину вісімнадцять місяців і спромоглася це зробити лише завдяки особистому втручанню президента Уїльяма Говарда Тафта і російського царя Ніколая II. Пізніше Паттерсон стала відомою через її постійну ворожнечу із колишньою подругою, а тепер найзапеклішим ворогом — Еліс Рузвельт Лонґворт, під час їхньої боротьби за прихильність різних вашинґтонських політиків. Паттерсон висміяла вашинґтонське суспільство в романі «Оранжерея», в якому, зокрема, містилися такі мудрі слова: «Вашинґтон — всього лише маленьке село, і одна людина завжди в курсі справ іншої»{99}.
Інґа регулярно відвідувала безліч світських заходів, які Паттерсон влаштовувала у своїй величезній резиденції з білого мармуру, спроектованій Стенфордом Уайтом на Дюпон-сьоркл, 15. Елеонора чудово знала, що красиві жінки допомагають приваблювати впливових чоловіків на її вечори, а це водночас давало змогу Інзі розширити своє коло знайомств і джерел інформації.
Крім того, ця кандидатка використала для роботи своє власне коло знайомств і пообіцяла надавати сенсаційні матеріали, що одразу ж переконало Паттерсон найняти її. Інґа гарантувала тій, що зможе взяти для Times-Herald ексклюзивне інтерв’ю в одного з найзагадковіших і найтаємничіших чоловіків у світі — Акселя Веннер-Ґрена. Його капітал наприкінці 1930-х років оцінювався у мільярд доларів. До того ж уряд США також підозрював його у шпигунстві на користь нацистів.
Розділ 6
«Шведський сфінкс»
З власним шармом, рекомендацією Артура Крона, дружнім ставленням Сіссі Паттерсон і знайомством із Акселем Веннер-Ґреном, Інґа знайшла собі роботу у Вашинґтоні менш ніж за десять днів. Вона офіційно почала працювати в Times-Herald 12 червня 1941 року, а вже за два дні на першій шпальті вийшов її матеріал під заголовком «ВЕННЕР-ҐРЕН ВІДКИДАЄ МИРНІ ПЕРЕГОВОРИ»{100}.
Нині переважно забутий, тоді Веннер-Ґрен належав до бізнесменів нової формації і зачаровував людей у період між світовими війнами. Він був не просто промисловцем, а міжнародним промисловцем, таким, як і інші тіньові особи, як-от Альфред Левенштайн, фінансист з Бельгії, що загинув, випавши з літака, чи Івар Крюґер, шведський «Сірниковий король», чиї активи врешті-решт придбав Веннер-Ґрен. Ці магнати із капіталом у всьому світі, здається, не мали якихось національних сентиментів і мовби завжди були за лаштунками, таємно впливаючи на перебіг світових подій.
Неймовірним товаром, що зробив Веннер-Ґрена відомим у світі і казково багатим, став побутовий пилосос. Веннер-Ґрен не був ані винахідником, ані інженером. Як і Стів Джобс наприкінці XX століття, він виявився генієм продажів із інтуїтивним розумінням бажань споживачів і стабільно чималою кількістю ідей, як поліпшити вже наявні товари або створити нові, про які ще ніхто й гадки не мав[3].
У 1908 році Веннер-Ґрен працював продавцем машин, що очищували зерно, коли якось у вітрині віденської крамниці побачив хитромудрий прилад дивної конструкції, ранній прототип американського електричного побутового пилососа. У часи, коли середньостатистична домогосподарка присвячувала сім годин щодня домашнім клопотам, Веннер-Ґрен інтуїтивно збагнув, що саме такого продукту жадає кожна жінка. Він придбав частину прав дистрибуції цього приладу з вітрини.
Під кінець Першої світової війни Веннер-Ґрен уже придбав кілька компаній і об’єднав їх у корпорацію, нині відому як Electrolux, чий успіх дав йому змогу швидко розширити і урізноманітнити свої активи, особливо у літакобудуванні та зброї. Він заволодів контролем над Svenska Aeroplan AB (Saab). Ще задовго до запуску виробництва дивних автомобілів вона була найбільшою компанією з виготовлення літаків та зброї. Крім того, Веннер-Ґрен став головним акціонером легендарної корпорації Krupp у Німеччині, що випускала сталь, озброєння та боєприпаси. Тому він виявився основним постачальником військової техніки нацистській Німеччині.
Однак Веннер-Ґрен хотів прославитися і як миротворець. У 1937 році він написав і видав невеличку книжку «Заклик до розсудливості», в якій докоряв і фашистам, і комуністам за перешкоджання вільному підприємництву та особистій ініціативі. Він виступав за шведський «серединний шлях», в якому освічені олігархи (як-от він) залучалися до «виробничого самоконтролю», що зменшувало потребу державного втручання. Війни завжди виникали, коли окрема нація чи певні люди починали вважати, що можуть задовольнити матеріальні потреби за рахунок інших. А тепер технологія з її здатністю надавати «інструментарій для покриття основних потреб людства», за словами Веннер-Ґрена, могла зробити війни непотрібними, якби лише існувало більше міжнародного співробітництва{101}.
3
Так згодом Веннер-Ґрен створив компанію, що розробила монорейкову дорогу системи АЛВЕҐ, якою й досі користуються в Діснейленді і в центрі Сіетла, де АЛВЕҐ — це акронім Аксель Леннарт Веннер-Ґрен.