У цих записах неможливо розгледіти якісь неприйнятні романтичні стосунки між Інґою та Веннер-Ґреном. Однак вони демонструють неприйнятний з професійного погляду зв’язок між журналістом і героєм інтерв’ю. ФБР випадково почуло, як Інґа, яка і близько не була неупередженим репортером, дозволила Веннер-Ґрену сформувати її текст так, як він того хотів. «Мені написати, що ви витратили багато свого часу на встановлення миру у світі перш, ніж почалася ця війна? — Інґа запитала у Веннер-Ґрена, а ФБР занотувало. — Чи мені жартома зауважити, що нікого з тих, хто проводить час, купаючись у прекрасних водах навколо Нассау, не обходить світовий конфлікт?»{105}
Враховуючи такі теплі стосунки між репортеркою і її візаві, не дивно, що матеріал Інґи про Веннер-Ґрена виявився піарним текстом, в якому вона представила його «великим шведським промисловцем і філантропом». Веннер-Ґрен спростував інформацію щодо будь-яких планів на зустрічі з Рузвельтом чи іншими американськими високопосадовцями, та, з іншого боку, Інґа із задоволенням вставила в текст його жартівливу ремарку, що найцікавішою для нього у Вашинґтоні стала «сьогоднішня вечеря у Карлтоні з надзвичайно чарівною юною леді». Він підтвердив близьку дружбу зі своїми сусідами — герцогом і герцогинею Віндзорськими, але заперечив будь-яку мерзоту в цих стосунках. «Я захоплююся ними обома, як і будь-хто інший, кому пощастило їх зустріти», — сказав він. Крім того, Веннер-Ґрен наполіг на відсутності у нього певних політичних амбіцій чи планів встановити мир{106}.
Матеріал Інґи про Веннер-Ґрена помістили на видному місці у верхній частині першої сторінки, а інші статті поруч свідчили, яким неясним видавалося майбутнє влітку 1941-го. Ліворуч було розташовано матеріал під заголовком — «АРМІЯ ЗАКЛИКАЄ ВДВІЧІ ЗНИЗИТИ ВИРОБНИЦТВО ЛЕГКОВИХ АВТІВОК: ЛЮДИ І МАТЕРІАЛИ ПОТРІБНІ ДЛЯ ОБОРОНИ», праворуч «кричав» інший заголовок — «НАЦИСТИ ВИМАГАЮТЬ ПРИБОРКАТИ ЧЕРВОНИХ В ЄВРОПІ»; до раптового нападу гітлерівців на Радянський Союз залишалося менше десяти днів. І праворуч від цього містилася найжахливіша історія дня, хоча і внизу сторінки, — «ФРАНЦІЯ ПЕРЕСЛІДУЄ ЄВРЕЇВ — 13 000 ЗААРЕШТОВАНО ЗА ЗВИНУВАЧЕННЯМ У “ЗМОВІ”»{107}.
Попри ці грізні новини, багато хто — включно із видавцем і більшістю редакції Times-Herald — сподівався, що все зло може обмежитися Європою і не зачепить Сполученні Штати, хіба що, як їм здавалося, американським євреям та англофілам вдасться спровокувати США вступити у війну.
Загублені у черговій міфології «Найвеличнішого покоління»[4], американці розділилися у своїх поглядах щодо участі США у європейському конфлікті, доки Гітлер не вирішив це питання за них, оголосивши їхній країні війну. Історик Артур Шлезінґер-молодший, згодом радник президента Кеннеді, який жив у часи маккартизму і потрясінь 1960-х років, усе ще наполягав на тому, що дилема участі чи неучасті у війні стала «найжорстокішою політичною суперечкою життя… ніщо так не розбивало сім’ї і дружбу, як це протистояння»{108}.
Обопільні звинувачення проголошувалися упродовж літа 1941 року. Як повідомляла Times-Herald, сенатор з Північної Дакоти, Джеральд Най, палкий ізоляціоніст, очолив у Конгресі групу з питань розслідування щодо того, чи адміністрація Рузвельта залучала допомогу чужорідних (під цим терміном він мав на увазі євреїв, народжених у країні і поза її межами) босів кіностудій для перетворення Голлівуду на знаряддя пропаганди за війну{109}.
Уславлений льотчик Чарлз Ліндберґ, який став головним рупором найпотужнішої організації ізоляціоністів країни — комітету «Америка передусім», — звинуватив Рузвельта, євреїв та британців у бажанні втягнути Америку у війну, і в тому, що президент збирався скасувати вибори у 1942 році і стати диктатором, якщо б йому не вдалося зробити це раніше. Натомість найбільший американський герой Першої світової війни, сержант Елвін Йорк запропонував людям на кшталт Ная і Ліндберґа «заткнути пельку, кинувши їх у тюрму, і то сьогодні, не завтра. Ми не можемо ризикувати нашою цілковитою свободою і нашою країною, слухаючи їх»{110}. У липні з’явився фільм, оснований на подвигах Йорка із Ґарі Купером у головній ролі, і він опинився серед тих стрічок, які Най і сенат планували розслідувати як пропаганду за війну.
Крім того, ходили чутки, що війна вже захоплює західну півкулю, а це не віщувало нічого доброго Інзі з огляду на те, що її чоловік перебував у Південній Америці на кошти ймовірного агента нацистів. На початку вересня Times-Herald надрукувала дурнувату плітку про урядове розслідування в Аргентині, яке дійшло висновку, що півмільйона нацистських солдатів уже розміщено на секретних базах всюди у Південній Америці{111}. Тиждень по тому Рузвельт підживив побоювання стосовно проникнення нацистів у західну півкулю, заявивши, що у Колумбії знайшли таємну злітну смугу в межах досяжності для бомбардування Панамського каналу{112}. Жодна з цих пліток не підтвердилася, але тоді цього не знали.