Коли ми зображуємо красивого і люб’язного президента Кеннеді, важко уявити собі той його життєвий період майже за двадцять років до вступу на посаду, коли він був розпатланим, невпевненим і закомплексованим. Саме Інзі Джек вперше зізнався, що хоче піти в політику і поборотися за президентство; його родина не мала й гадки про це — вони не вірили, що в Джека є якісь амбіції чи таланти до політики.
Інґа подивилась на енергійного, красивого молодика, на чотири роки молодшого за неї, і побачила в ньому той шарм, «що змушує птахів злітати зі своїх дерев»{9}. Вона не сумнівалася, що в нього є все необхідне і набагато більше, ніж у його старшого брата, щоби посісти крісло президента. «Піднеси сірник до амбіцій, які жевріють, і тебе понесе, наче лісову пожежу», — промовляла вона, розповідаючи Джекові з абсолютною впевненістю, що йому судилася подорож «незрівнянною автострадою до Білого дому»{10}.
Інґа прагнула супроводжувати Джека в цій мандрівці, але так не сталося. Однак життєва мета талановитої і впевненої в своєму праві Інґи полягала в тому, щоби знайти чоловіка, поруч з яким вона була б повним і рівним партнером. З дитинства навчившись бути самодостатньою, вона хотіла стати частиною команди, що складалася б з двох. «Кохання? — сказала якось Інґа. — О, це прекрасно. Я дуже вірю в силу жінки, яка стоїть за чоловіком»{11}.
Інґа була жінкою, залюбленою в кохання, що, як вона казала Джекові, було «найвільнішим і найбадьорішим серед почуттів»{12}. Але її завжди заводило у безвихідь бажання поєднати кохання і кар’єру в одних стосунках. Чоловіки, яких вона любила, постійно залишали її позаду, далі продовжуючи свої пригоди, до яких вона так жадала долучитись. «Це було прокляття мого буття, — сказала вона якось своєму старшому синові. — ЗАВЖДИ (її наголос) бути при якомусь чоловікові»{13}.
Джек міг стати іншим. Ті, хто знав їх як пару, зазначали, що Інґа і Джек чудово підходили одне одному. Джек глибоко переймався зовнішністю і здатністю зачаровувати. Він називав це «ВО — Велика Особистість», і його надихало, що Інґа була рівною йому в своїй харизмі{14}. З більшістю жінок Джек поводився як шовініст, але він захоплювався розумом Інґи так само, як і її красою, і ставився до неї як рівної йому інтелектуально. Вона бачила в світі навіть більше за нього, зустрічала більше державних мужів і вільно володіла чотирма мовами. За інших обставин Інґа, «усміхнена, білява, жвава» стала б прекрасною першою леді, але…{15}
У жовтні 1941 року, коли Інґа зустріла Джека і в них почався роман, вона вже розлучилася з одним чоловіком — єгипетським аристократом і дипломатом, але все ще була заміжньою за іншим — Фейошем, — хоча також уже планувала розлучитися і з ним. Для Джека, члена найвідомішої американської католицької родини, шлюб із двічі розлученою протестанткою означав би безповоротний розрив із сім’єю і кінець політичної кар’єри.
Джек звертався до католицької церкви стосовно того, щоб її попередні шлюби було анульовано, і вона змогла б перейти в католицизм. Якби це не вдалося, він та Інґа фантазували про різні варіанти життя разом, можливо, на ранчо десь на Заході, де Джек викладав би історію в сусідньому невеликому коледжі. Але Джек не міг кинути виклик своєму батькові чи своїм амбіціям. Його внутрішній вогонь, що жадав політичної слави, пересилив почуття до Інґи, змістовніші за любов до всіх інших жінок, включно з його майбутньою дружиною.
Це було важке рішення. Біограф Кеннеді Найджел Гемілтон сказав, що Інґа «доконувала Джека глибоким материнським, жіночим коханням, якого він більше ніколи не знав у своєму зірковому житті, — коханням, що все цінувало, вибачало, розуміло, роздратовувало, звеселяло, відчувало, і на його тлі всі інші стосунки видавалися незначними і штучними»{16}. Хоч і з великим трудом, та він його відкинув і сказав двадцять років по тому: «Жоден чоловік ніколи не полюбить кохання більше за політику»{17}. Втрата Інґи змінила його, як і війна, що зробила з нього героя. Втім, Інґа була причетна і до цього також.
Якщо розлучення, другий шлюб, протестантизм вже не виступали достатніми перешкодами коханню Інґи і Джека, то існувала ще одна — її підозрювали у шпигунстві на користь нацистів. За персонального контролю і за особистими наказами президента Франкліна Рузвельта і голови ФБР Д. Едґара Гувера, впродовж її роману з Джеком і ще кілька місяців по тому за Інґою стежили двадцять чотири години на добу: телефон прослуховувався, в квартирі встановили жучки, тому кожна розмова і кожен сексуальний контакт записувались і заносились до секретного досьє Гувера, що врешті-решт перевищило 1200 сторінок.