Інґа спершу теж не заперечувала, що все це може лишитися не більш, ніж коротким захопленням. Бо ж у неї все ще був чоловік, з яким вона поки що не збиралася розлучатися. У Нью-Йорку залишився Блок, з палким бажанням заповнити прогалини романтики у житті Інґи. Її власна тодішня складна ситуація зробила Джека для неї таким привабливим. Уайту вона пояснила: «Джек мене цікавить, бо дуже цілеспрямований і легкий. Він знає, чого хоче. Його не обходять мотиви чи подібні речі. Мене це бадьорить. Мені це подобається, і, крім того, мені подобається він сам. Але, звісно, я не вважаю його партнером на довгий час»{159}.
Але так вона розмірковувала лише на початку. Час прискорювався, а почуття ставали гострішими на фоні примари війни. Раніше Інґа надавала перевагу дорослішим, досвідченішим чоловікам. «Джек був для неї бентежним новим досвідом, — пояснював Уайт. — Вона ніколи не зустрічала такого наївного, палкого чоловіка»{160}. Інґа побачила у ньому безмежний потенціал, але також і потребу в помічниці для його реалізації.
Тож коли Джек зачарував Сіссі Паттерсон на одній з її званих вечер, і та наказала Інзі: «Візьми інтерв’ю для своєї колонки з молодим Кеннеді», Інґа взялася за виконання доручення з ентузіазмом{161}. Ось її нарис в Times-Herald від 27 листопада 1941 року:
Старе скандинавське прислів’я говорить: яке коріння, таке й насіння. В Америці немає кращого прикладу цьому, аніж Джон Ф. Кеннеді.
Якщо у колишнього американського посла Джо Кеннеді блискучий розум (навіть його політичні опоненти цього не заперечуватимуть), чималий шарм і власний спосіб входити в серця людей у дерев’яних сабо[8], то його син № 2 успадкував більше, аніж йому належить. Двадцять чотири роки існування Джека на нашій планеті довели, що він і справді хлопець із майбутнім.
Молодий Кеннеді — не називайте його так, він засмутиться — у Гарварді не лише у футбол грав. Він здобув широку популярність. Завершив навчання з відзнакою, був старостою курсу, на другому курсі був членом міжуніверситетської команди під час регати і найважливіше — написав дисертацію.
Артур Крок з New York Times прочитав її і порадив йому видати книжку. Очільник журналів Time, Fortune і Life Генрі Люс, певно, подумав те саме, бо написав передмову. Витрачаючи 12 годин на день, безліч разів охолоджуючи голову у душі, Джек відполірував текст упродовж літа. В результаті вийшла книжка «Чому Англія спала», що дістала дуже багато схвальних рецензій. Вона була нарозхват.
— Так, безумовно, я все ще дотримуюся тієї самої думки, що і влітку 1940 року, — каже Джек Кеннеді. — Ви маєте зрозуміти, що я не давав коментарів, бо ніхто б не послухав 23-літнього хлопця. Крім того, її мета не полягала у тому, щоб сказати «я, я, я». Книга заснована на фактах, і я багато попрацював, щоб написати її. Не знаю, чи напишу ще одну. Зараз я служу на флоті, і це найважливіше, але в мене великі плани на майбутнє. Колись, коли матиму час, вивчатиму право.
Джекові неприємна лише одна тема — він сам.
Він — найкращий слухач, якого я зустрічала від Гапаранди до Йокогами. Старшим чоловікам подобаються його погляди, здорові і неймовірно об’єктивні, як для такого молодого чоловіка.{162}
Тут проявився її талант розуміння людей, який допоміг Інзі так швидко вловити головні риси характеру Джека: його амбіції, його такий схожий на батьків характер, його бажання (як і в неї самої) слухати інші точки зору, і навіть його фанатична чистоплотність. Вже за кілька тижнів, як він згодом зазначав, вона розуміла його краще за більшість членів його родини і друзів. Можливо, краще, ніж він сам.
Вона вже знала про нього багато, але Джек все ще мав слабке поняття про Інґу. Крім знання, що вона заміжня — факт, який ані на хвилину не применшував його жаги — все інше було в тумані, і він просто ловив момент. Але незабаром минуле Інґи наздожене їх обох.
Частина II
Інґа до зустрічі з Джеком
Розділ 12
«У неї були великі плани на мене»
«Я змушена була мандрувати, бо подорожі любила моя мати», — сказала Інґа у 1937 році в інтерв’ю, яке дала у Гонконгу під час дворічної експедиції на Далекий Схід разом з чоловіком Полом Фейошем{163}. Вона провела в Азії лише кілька місяців, але за цей час встигла проїхатися Японією, окупованим японцями Китаєм, пожити в племені мисливців за головами, а зараз, доки Фейош ловив для скандинавських зоопарків комодських варанів, відпочивала в Гонконгу.
8
Кажучи, що у Джозефа Кеннеді дерев’яне взуття, — а дешеві сабо носили фермери і представники робочого класу, — вона має на увазі його талант спілкування з людьми з різних верств суспільства.