Вона жалілася, що красивого, блискучого і високородного Набі «псували жінки», і не лише її матір. Дружина пригадувала випадок, коли «художниця подивилася на нього і запитала: “Дозвольте я вас напишу?”, на що я швидко відповіла: “Що ж, ми завжди можемо повісити цю картину у ванній кімнаті”»{200}.
Інґа теж мала своїх шанувальників, що не подобалося Набі. «Він ревнував, я ревнувала, — казала вона, — але життя було яскравим. Здається, завжди відбувалися якісь вишукані вечірки. Ми стали улюбленими гостями: один такий темний і красивий, інша білява і тендітна. Наче рідкісні квіти у вазі, нас переносили з одного свята на інше»{201}.
Здоровим відношенням до сексу Інґа частково завдячувала Набі, якого описувала як «ніжного, досвідченого, прекрасного коханця». Однак це задоволення було «дещо зіпсованим» її матір’ю, яка зі своїм найдивнішим втручанням у життя доньки занотовувала, як часто вона кохалася з чоловіком. Можливо, Ольга з нетерпінням очікувала онуків чи хвилювалася за відносну юність і недосвідченість доньки, але, за словами Інґи, мати щоранку робила записи, доки вона чи Набі мали посткоїтальний перекус на кухні{202}. Певно, вперше в житті Інґа почала уявляти своє життя без постійного перебування Ольги при ній.
Однак зацікавленість Інґи в Набі і навпаки була не лише тілесною. Існувала і велика інтелектуальна компонента. Інґа допомагала Набі скласти іспити, необхідні для отримання вірчих грамот, що й підштовхувало до обговорення світової політики. Ще до стосунків із Кеннеді, Інґа згадувала, що часто рано прокидалася і пізно лягала, щоб послухати, як чоловік «розповідає про різні економіки світу — ми на той час ще не відійшли від золотого стандарту»{203}.
Після закінчення Інституту політичних досліджень Набі працював на єгипетській дипломатичній службі, спершу в Брюсселі, а згодом у Лондоні. Але за рік він вирішив, що хоче повернутися додому, в Єгипет, відкладаючи мрії Інґи про дипломатичні заходи. Разом з Ольгою Інґа нарешті зустріла свого свекра, Махмуда-бея Абдель Набі (титул «бей» вказував, що він був важливим місцевим урядовцем). Як багато років по тому згадувала Інґа, її свекор виявився «найімпозантнішим чоловіком, якого я коли-небудь бачила» — серйозна оцінка, з огляду на знайомих їй могутніх чоловіків. Батько Набі не володів ані англійською, ані французькою мовою, але Інґа відчувала вдячність за схвалення її в його очах. На зустріч із ним вона вдягла скромну сіру сукню до п’ят з високим коміром і довгими рукавами, щоб показати власний намір поважати консервативні традиції її нового дому. Але попри все первісне захоплення єгипетськими історією та культурою, попри всю новизну та екзотичність такого досвіду, Інґа не могла звикнутися із цим новим світом. «Він був надто іншим, надто чужим»{204}, — казала вона.
Звісно, це було інше життя, але стовідсотково не злиденне. Інзі дозволили шукати дім для сім’ї, і вона обрала «чудове місце просто на межі із пустелею» — у Мааді — багатій окраїні Каїра, популярній серед європейських експатів. Свекор виділив у її розпорядження мерседес із шофером, а п’ять слуг наглядали за будинком. Люди в Єгипті 1930 року цінувалися дешево, але інші речі — навпаки. «Ми жили наче мільйонери, — згадувала Інґа, — але не мали готівки заплатити за ремонт взуття»{205}. Так само, як і в Парижі, перед її дверима вишиковувалися кредитори, а Інґа мусила брехати, щоб хоч якось позбутися їх.
Розділ 16
«Схід є схід, а захід є захід»
Наче той чужинець у чужій землі, в Єгипті Інґа зрозуміла, що мала б дослухатися до внутрішніх сумнівів, погоджуючись на пропозицію Набі. Попри всю люб’язність її свекра вона розуміла, що її ніколи так повністю і не приймуть. Пішовши від Набі, п’ять років по тому вона дала інтерв’ю данському журналу Vore Damer («Наші дами»). Інґа розповіла, що знала багатьох членів родини чоловіка, які вважали «великою і незмивною ганьбою» одруження Набі з європейською християнкою замість гарної мусульманської дівчини. Вона вважала, що навіть її свекор, попри свою зовнішню доброту, «ніяк не міг вилікувати рани, завданої йому сином, що допустив подібний промах»{206}.
Більшість єгиптянок, яких знала Інґа, були дружинами аристократів і вели таке саме розкішне життя, як і в неї, але «освітлене… діамантами». Вона бідкалася, що ведення великого господарства «спершу приносило задоволення», та незабаром їй стало зрозуміло, що таке розкішне життя «є порожнім і просто нестерпним»{207}. Її підбадьорило знання того, що деякі єгипетські жінки вважали так само.