Навіть коли вже було ясно, що вона не повернеться, Набі відмовився завершити розлучення тричі вимовивши, як цього вимагав ісламський закон, «я розлучаюся з тобою». Коли багато років потому шляхи Набі та Інґи знову перетнулися, він наполягав, що вони все ще є подружжям, хоча вже тоді один із найважливіших і найвпливовіших єгипетських амбасадорів був одружений з іншою{216}.
Після короткої зупинки в Швейцарії, для підтримання легенди про хворобу, Інґа повернулась у Данію, де вона відновила своє данське громадянство, і у січні 1933 року офіційно отримала розлучення, принаймні за законами Данії. їхній шлюб тривав менше двох років. Вони з Ольгою знову оселилися в Копенгагені. Коли тамтешній журналіст спитав її, чи вона відчуває себе знову данкою, то отримав ствердну відповідь, але із зауваженням: «Усе моє життя… я провела багато часу закордоном, і тому вважаю себе майже космополітом, наче я все і ніщо водночас. Я вмію пристосовуватися і зможу жити будь-де»{217}. Упродовж наступних десяти років Інґа постійно демонструватиме правдивість такого самовизначення.
Розділ 17
«Ти або божевільний, або геній!»
Копенгагенську квартиру Ольги на дорогій жвавій вулиці Сторе Конґенсґаде Інґа прикрасила східними килимами та іншими єгипетськими диковинами, але у всьому іншому забула про минуле з Набі. Тепер поставало питання: що далі, чим варто зайнятися?
Набі не підписав умови розірвання шлюбу. Через падіння ринків в Ольги залишився лише невеличкий прибуток від її спадку. Інґа готувалася успадкувати суму у майже 5000 доларів з рахунку фонду соціального страхування, але вже під час Великої депресії ці гроші розійшлися.
Повторний шлюб, цього разу із заможним данцем, мабуть, просто не розглядався. Ольга і далі підштовхувала доньку до незалежності, а романтична натура Інґи вже б не дозволила їй вийти заміж з розрахунку. Крім того, вона ще не зустріла чоловіка, в якого б закохалася. Інґа потребувала роботи і грошей.
Хоча жодну з її статей в Єгипті не надрукували, Інґу приваблювала журналістика. Вона пасувала її допитливому характеру, і їй подобалося писати. Крім того, Інґа все ще мріяла потрапити у кіно. Хоча вона ніколи ще не грала, але вже виступала як балерина-початківець і згодом як піаністка. Інґа згадала підтримку Віллі Фрітша в Каїрі, який, зігравши майже в п’ятдесяти картинах, мав би мати чуття на потенційні таланти[13]. На щастя для Інґи, в ті дні данська кіноіндустрія активізувалася й намагалася залучити відомих міжнародних зірок до зйомок у країні.
Німі фільми, які знімали в різних місцях світу і які не мали мовного бар’єру, здобули величезну аудиторію. Данська Nordisk Film, відкрита 1906 року (і досі найстаріша на планеті робоча кіностудія), зняла велику кількість німих фільмів, що стали популярними по всьому світі, включно з США, завдяки американському дистриб’ютору The Great Northern Film Company.
Однак поява звуку, разом із наслідками Великої депресії, похитнула справи кіностудії. Данський фінансист Карл Баудер придбав її у 1929 році, інвестував у підприємство необхідні кошти і заявив, що Nordisk знову стане світовим гравцем завдяки залученню відомих іноземних талантів, особливо в комедії. На його думку, так фільми буде легше продати{218}.
За рекомендацією шведського кінопродюсера, Баудер найняв одним із режисерів угорсько-американського митця на ім’я Пол Фейош, якого не хто інший, як Чарлі Чаплін, проголосив «генієм»{219}.
Фейош був одним із багатьох діячів культури з Центральної Європи, які перед і під час Першої світової війни намагалися знайти друге життя в інших країнах. Так само, як режисер і актор Еріх фон Штрохайм, який був сином віденського капелюшника, та додав до прізвища «фон» з претензією на титул австрійського графа, Фейош також продемонстрував «наполегливу відмову обмежуватися чимось настільки прозаїчним, як факти»{220}.
Народжений у Будапешті в 1897 році, тобто на шістнадцять років старший за Інґу, Фейош заявляв, що його батько служив чиновником при імператорському дворі; насправді ж його батько працював аптекарем. Фейош також казав, що під час війни він служив офіцером у загоні уславленої гусарської кавалерії і був одним із перших бойових пілотів — твердження, які один з біографів назвав «цікавішими, аніж точнішими»{221}. Фейош, який недовго вивчав медицину, потрапив на італійській фронт, де, за покликом своїх справжніх зацікавлень, організував театральну трупу для розваги військових.
13
На відміну від його популярної зіркової партнерки Лілліан Харві, Фрітш ніколи не їздив до Голлівуду. Однак і в нього були американські шанувальники. У фільмі Квентіна Тарантіно «Безславні виродки» є запис виконання Фрітшем і Харві музичного номеру «Хотів би я бути куркою» з фільму «Щасливі діти» 1936 року, який був німецьким мюзіклом-рімейком американської картини «Це сталося однієї ночі».