Інґа вирізнялася навіть серед усієї цієї краси. Багато високопоставлених нацистів, принаймні ті з них, хто знався на жіночій вроді, як-от Ґеббельс і заступник рейхсфюрера Рудольф Гесс, вважали за необхідне представитися Інзі і запропонувати свої послуги, якщо вони їй знадобляться[26]. Інґа з радістю прийняла їхню увагу і зізналася, що їй це полестило. Як вона згодом писала Ользі: «Вони мене тут зіпсують, але флірт, зрештою, — порожня тарілка. Мені потрібне справжнє кохання»{334}.
Ольга вважала статтю Інґи такою вдалою, що, напевно, в її написанні доньці допомагав якийсь досвідченіший журналіст. Це припущення образило Інґу, і вона заперечила, що жоден репортер, включно з очільником берлінського бюро Berlingske Tidende не збирався бути її наставником. Можливо, професіонали знали, що Інзі подобалися нацистські лідери, і що такі стосунки можуть скомпрометувати її, а водночас і їх. Інґа не шкодувала, що лишилася наодинці. У квітні вона написала Ользі: «Я сама, ніхто не радить мені, плюс я почуваюся щасливою… вперше в житті мені випав шанс бути незалежною тілом і духом… це дає мені внутрішнє задоволення»{335}.
І все ж, вона роздумувала над тим, щоб принести свою незалежність у жертву. У Копенгагені Фейош зізнався їй у коханні, і вона розглядала можливість повторного шлюбу. Доки Інґа зважувала варіанти, редактори Berlingske Tedende написали, що чекають наступних рукописів, особливо, як дурнувато пожартував один із них, якщо вона зможе отримати «інтерв’ю з Адольфом Гітлером»{336}.
Розділ 25
«Захоплена новою Німеччиною»
Інґа чудово скористалася новими знайомствами з весілля Ґьорінґа. Незабаром вона взяла інтерв’ю у Ґеббельса, в якому розпливлася в похвалах: «Доктор Ґеббельс не лише блискучий оратор і вмілий міністр пропаганди; він ще й масштабна особистість»{337}.
Захоплення Ґеббельсом у неї проявляється навіть тоді, коли той стверджує, що диктатура є вищою за демократію: «Подивіться, які в нас результати! — тут він не виключає, що одного дня Німеччина вдасться до війни. — Якщо люди занадто довго живуть в мирі… то чоловіки втрачають свою мужність». Ґеббельс визнавав, що іноді нацисти «жорсткою рукою» брали те, чого хотіли, але додавав захищаючись: «Якщо ви хочете будь-що знайти помилки, то знайдете їх скрізь». Він зі сміхом відкинув припущення, мовби «я завжди ходжу озброєний гумовою палицею і… щодня вбиваю парочку євреїв»{338}.
У своєму щоденнику Ґеббельс теж не шкодував Інзі лестощів після інтерв’ю, описуючи її як «вродливу данку… захоплену новою Німеччиною»{339}. Але наскільки захопленою вона була? І чи усвідомлювала, що саме тоді відбувалося у «новій Німеччині»? Важко дати певну відповідь на це запитання, але вона беззаперечно мала знати, якою «жорсткою» була нацистська рука навіть у 1935 році[27].
Ще одне з перших інтерв’ю Інґа взяла у літнього голови берлінської поліції, колишнього адмірала на ім’я Маґнус фон Леветцов, чий батько був данцем, що допомогло йому побачити в Інзі свою. Вони зблизилися після представлення Леветцовом жінки своїм старшим донькам, тож незабаром вона стала бувати на сімейних зустрічах.
Леветцова було призначено шефом поліції у 1933 році, але в липні 1935 його звільнили через недостатній антисемітизм, бо він намагався стримувати єврейські погроми, позаяк вважав, що вони шкодять міжнародному іміджу Німеччини. Однак Інґа взяла в нього інтерв’ю ще до звільнення, в будівлі Берлінської в’язниці, де розмістилася поліція разом зі Захисними загонами («СС») під командуванням Генріха Гіммлера.
Тема інтерв’ю стосувалася того, як Німеччина використовувала передові методи, включно із педіатрами-психіатрами, що розмовляли із дітьми — жертвами злочинів, особливо педофілії. Після розмови Інґа зайшла до Гіммлера, який показав їй нещадніші методи дізнання{340}.
І через тридцять років вона розповідала, що «чітко» бачила, як Гіммлер знущався з жінки-в’язня, хоча зазвичай доручав брудну роботу заступникам. «Я все ще бачу її із довгим золотисто-каштановим волоссям, як він вхопив її за це волосся, і коли вони спускалися сходами, на кожній сходинці рука била її по голові, а та віддавала звуком, наче вдаряли гарбуз»{341}.
26
Згодом інформатор повідомив ФБР, що Інґа і «стрункий, привабливий, темноволосий» Гесс, як вона його описувала, надто зблизилися, хоча доказів їхнього романтичного зв’язку немає. Гесс провів молодість у Єгипті, тож йому та Інзі, можливо, було приємно порівняти враження від життя у цій екзотичній країні. Гесс шокував світ, коли 1941 року сам полетів у Великобританію і намагався домовитися про мир. Замість цього його арештували, допитали і засудили за військові злочини, і 1987 року, в ув’язненні, він вчинив самогубство. (Мемуари Інґи Арвад, архів).
27
П’ять років по тому в Колумбійському університеті для одного із завдань Інґа змінила свій нарис про Ґеббельса. Вона все ще писала, що в нього «мелодійний голос, яскраво-оксамитові карі очі, чудові манери і прекрасна дотепність», але тепер вона також називала його «збоченим» і озлобленим через «кульгавість», яка призвела до «людиноненависництва». (Стаття Інґи Арвад «Goebbels», 6 травня 1941, архів мемуарів).