Народжена в Данії, Інґа в дитинстві багато часу проводила у Франції та Німеччині і навчилася говорити тамтешніми мовами як рідними, а згодом була одружена з єгиптянином і угорцем. Але її мати зростала в Англії, тож Інґа певний час вчилася й там також. Англійська була мовою спілкування в усіх її стосунках, за винятком розмов данською з матір’ю чи данським коханцем, а ще коли хотіла приховати тему обговорення від зайвих вух — наприклад, гуверівських.
Якби Гувер слухав уважніше, він би почув майже непомітний скандинавський акцент в англійській Інґи. Вона могла м’яке «в» переплутати з твердим — наприклад, сказати “уікінг” замість “вікінг”. Але в решті випадків, крім тих, коли вплітала дивні данські прислів’я у свою мову, вона походила на американку в третьому коліні: високоосвічену і драматичну мандрівницю. Каліфорнійський репортер, який зустрівся з Інґою наприкінці її життя, зазначив, що, розповідаючи свої неймовірні історії, вона «вимовляла слова наче графині в п’єсах Оскара Уайлда»{48}.
Інзі особливо вдавалося слухати. Вона інтуїтивно зрозуміла, що бути цікавою — це одне, але показати іншим, що вони цікаві, дає ще більший ефект. Вона мала той рідкісний талант, який соціологи назвали «синхронністю», тобто здатністю, схожою на уміння актора чи політика під час спілкування з натовпом, відповідати настрою і ритму її співрозмовника, що того затягувало в цей вербальний танець, в якому поєднувалися дві особистості{49}. Інґа скромніше пояснювала свої здібності слухати: «Мене захоплюють люди»{50}.
Вона добре вміла повернути чоловікам впевненість в їхній власній унікальності, на наявність якої вони самі сподівалися, тому одне «перебування в її товаристві підвищувало їхню самооцінку»{51}. Демонструючи здібності, що могли зробити з неї одну з найкращих закордонних кореспонденток, Інґа засипала співрозмовників питаннями, а далі уважно слухала їхні відповіді, наче ці люди повнилися чарівними історіями та відкриттями{52}. «Вона була неймовірною… Геній у знайомстві з людьми і геній у розмові з ними, — згадував її син, Роналд МакКой. — Допитлива, дуже чуйна. Могла зрозуміти різні точки зору»{53}.
Звісно, як інтерв’юер Інґа не лише улещувала своїх візаві, вона могла контролювати перебіг розмови і уникати питань про свої власні складні історії з минулого. Досить швидко в Америці вона дізналася про пастки, в які можна потрапити, розповівши забагато про своє колишнє життя.
Розділ 2
«Йому подобається досліджувати і мені також»
Інґа прибула до Америки сама, без мами Ольги Арвад чи свого чоловіка Пола Фейоша, 29 лютого 1940 року на борту італійського лайнера Conte di Savoia, який вийшов з Генуї дев’ять днів тому. В декларації судна зазначалося, що за професією Інґа «домогосподарка». До того ж вона сповістила імміграційні служби про свій намір стати постійною мешканкою Сполучених Штатів, оскільки її чоловік — натуралізований американський громадянин{54}.
Подорож минула абсолютно без пригод, надто зважаючи на те, що світ був теоретично у стані війни. Крім нападу Радянського Союзу на Фінляндію в листопаді попереднього року, відколи Німеччина вторглася у Польщу у вересні 1939 року, в Європі не точилося бойових дій. Німецькі субмарини нишпорили океанами, і відбулося кілька морських боїв, але відносний брак активності змусив британську пресу наразі охрестити Другу світову «дивною війною». Здебільшого американці, як і європейці, сподівалися, що все так і залишиться, хоча величезна кількість громадян США хотіла, аби їхня держава трималася осторонь війни, навіть якщо знову почнеться стрілянина.
Фейош прибув до Нью-Йорка за три місяці до Інґи, але 31 грудня 1939 року вирушив у Перу з чудово екіпірованою антропологічною і археологічною експедицією, яку спонсорував фонд The Viking. Його заснував шведський промисловець Аксель Веннер-Ґрен, можливо, найбагатша людина у світі на той час, (і як дехто вважав, прихильник нацистів). Фейош збирався вивчати аборигенів у басейні річки Амазонки і шукати «загублені» міста інків.