Підґрунтям, на якому Єшкілєв розбудовує свої дослідження, стало чітке усвідомлення доволі простого факту: офіційна література спілчанського розливу перетворилася для нинішнього читача на Книгу, сенс якої абсолютно незрозумілий, оскільки вона оперує тією світоглядною мовою, що вважається остаточно зруйнованою — мовою радянської мітолоґії. В якій утилітарну назву «Неопалима купина» однаково успішно може мати і рубрика етнографічного журналу, і поетична книжка голови Харківського відділення НСПУ.
І тому єдиний спосіб, який дозволив би читачеві зрозуміти подібні свідоцтва доби — це їхня демітолоґізація. Паралельно автор «Іншого ґрона…» ретельно вибудовує свою власну мітолоґію. Де вампіри, масони, зелені діти і мантикори актуальніші за краєзнавців та активістів патріотичних згромаджень. Де революція з'являється в обіймах обкуреної і ваґінально стурбованої співачки. Де свобода легко виводиться зі старого мотлоху, знайденого під шафою. Де зміст не встигає за формою. А коли встигає, то всім робиться зле.
Загалом намагання ідентифікувати, чи пак розшифрувати, також постать самого Єшкілєва відбувались у вітчизняному і не лише літературознавстві неодноразово. У рішенні цієї проблеми дослідники йшли двома шляхами. Один — простежував історію впливів тих чи інших європейських авторів на творчість нашого івано-франківця, спираючись на ретельне дослідження нерясних фактів його біографії, розкиданих по нечисленних інтерв'ю здебільшого по, знову ж таки, загумінкових виданнях на кшталт «Молодого буковинця». Другий — проводив аналіз логічної структури Єшкілєвських побудов у літературознавстві, виявивши типологічну близькість його розробок до тих чи інших концепцій західної традиції. «Сам Володимир Єшкілєв — це щось на кшталт московсько-єкатеринбургського В'ячеслава Куріцина — відомого богемного тусовщика, теоретика постмодернізму та концептуалізатора сучасного російського літературного процесу», — вважав на початку 90-их А. Окара.
Прикметно, що сам піддослідний так само диференціював зокрема автора сих рядків у подібному проросійському руслі, пишучи, що «Ігор Бондар-Терещенко чимось нагадує (стиль? тип істеричної сублімації?) московську „акулу пера“ Отара Кушанашвілі». Розрадити дані інтенції може хіба що Вік. Єрофєєв у власному «Учении ЕПС»: «Папа Римский пригляделся к нам и ласково сказал: — Мировая литература всегда делается жадными подонками, маньяками, слизью, полупадалью, извращенцами».
Цією цитатою можна було б закінчити передмову до «Іншого ґрона проникнень і свідчень». Дамо читачеві заглибитися у чергову «галицьку галюцинацію», де Єгипет заступив Відень, а розенкройцери і франкмасони перфецьких і воццеків. Зрештою, про всі ці мутації читача було попереджено ще на світанку міленіуму. І діяльність невловимих терористів, як і справжні туристичні мандри єгиптами, тут, як здається, ні до чого.
Ігор Бондар-Терещенко
м. Харків
Розділ І. Оповідання з циклів «Мандри у другому ступені» і «Галицькі краєзнавчі апокрифи»
Королівський колір
В середині II століття Шимон бар-Йохай, славетний упорядник традиції Кабали, друг і учень страченого римлянами великого раббі Акиби, мандрував зеленими пагорбами Галілеї і знаходив собі учнів серед залишків коліна Веніамінова.
Саме тоді римська влада почала виловлювати піратів, розбійників і повстанців на березі Самарії та на пустельних шляхах між Аполонією, Софорісом і Аскалоном. Намісник Сирії Гай Ліціній Квієт дав урочисту обіцянку перед золотими орлами Імператора, що в його щасливій провінції настане такий спокій, що навіть десятирічний хлопчик з повним гаманцем і без охорони зможе мирно пройти від гори Ліван до кордонів Аравії. Намісник поклявся, що до того часу не зніме панцира, не буде пити вина і торкатися жінок, доки останній в землях і водах його компетенції злодій не буде страчений.
Легіонери Ліцінія ловили усіх підозрілих і безжально допитували. Визнавши винними, їм одягали на ноги залізні чоботи з цвяхами, гнали пішки до самої Кесарії і тих, хто не помер дорогою, настромлювали там на портові гаки. Знаменитий грабіжник Домар — котрого ще називали бар-Нецахом за дивовижну витривалість — чудом втік від римської облави, перейшов пустелю і зустрів Шимона бар-Йохая увечері, коли той, сидячи на галявині Едрона, розповідав обраним учням про «таємницю тьмяного дзеркала» з талмудичної книги «Йєвамот». Він якраз дійшов до пояснення сенсу «відображень у дзеркалі Сходів і Арки», коли галявину наповнив запах гнаного розбишаки. Учні піднесли до носів сандалові козубики з розтертим кипарисом.