— Не буде по-вашому, — вона просто подумала, а постать за вікном припинила сміятися. — Я тебе не боюсь, знаєш чому? Тебе простіше вбити, ніж мене, розумієш? Отож я тебе не боюсь. до тебе і твоїх колежанок, то з вас тільки цурки посиплються.
Аліна дивиться в червоні очі та подумки говорить все це постаті за склом, амулет на її грудях наливається блакитним ясним світлом, чистим і гарячим. Аліна відчуває, як їй пече, та не припиняє свого двобою. Вона стоїть посеред кімнати, і місячний диск на її грудях палає, засліплюючи всіх. Раптом постать за вікном скрикнула і спалахнула тим самим ясним вогнем. За хвилину її не стало.
— Як ти це зробила? — Наталка вже тут як тут. — Що ти зробила, скажи?!
— Я була просто дуже люта, от і все. І чим дужче я лютилась, тим більше мені пекло… ось тут.
На грудях Аліни — глибокий опік у формі місячного диска.
— Треба чимось намастити, — Мар’ян стурбовано оглядає опік. — У тебе є крем?
— Є, але не треба. Мені не болить. Я просто втомилась і страшенно хочу спати.
Власне, всім хочеться спати. Скільки всього сталось, такий довгий важкий день — треба спати, спати, бо сили будуть потрібні. Тому всі нарешті вкладаються і западає тиша.
Десь за вікном клубочиться туман, і бродять серед нього спраглі постаті. А вони сплять, Семеро — ті, в кого серця дивляться врізнобіч. Ті, кого присвячено різним богам. Ті, хто вміє дивитися і бачити. Вони сплять, бо так має бути. Так бажають боги. Настав час відновити Рівновагу, і Маат захистить їх своїми крилами, бо вони, Семеро — є, і вони — суть.
У вікно знову зазирає чиєсь обличчя. Воно бліде, аж синє, червонясті очі жадібно вдивляються в кімнату. Там, на ліжку, є пожива і помста. Бо обличчя, що заглядає у вікно, належить Каті.
18
Золтан виринає зі сну й озирається. Сонце падає за гори. Він відчуває, що час повертатися, але йому не хочеться. Він знехотя спускається до річки, переходить її вбрід і йде в бік замку. Міст піднято, ворота замкнені, але його те не турбує. Він спускається в замковий рів і знаходить вхід до таємного коридору. Володар він чи ні? Кому, як не йому, знати всі щурячі нори у своєму замку?
Золтан іде темним коридором. Потім його рука намацала смолоскип на стіні — Золтан довго шукає в кишенях кресало. Нарешті смолоскип спалахнув, затріщав і освітив підземелля. Тут немає смороду, тут тихо і тепло. Муровані стіни, невисока стеля, але Золтанові достатньо. Ці коридори розраховані саме на його зріст. Золтан просто йде вперед.
Ось дверцята. Золтан знає, що вони виведуть до спальні. Це найкоротший шлях, і його не знає ніхто, навіть Мілена. Золтан чує голоси й гасить смолоскип. Хто може розмовляти в його замку? Хіба що Ані та Мілена. —
…ніде нема. Як могло таке статися? — Мілена змінилась.
Це не її голос, вона ніколи не говорила так — різко і владно.
— Може, вийшов назовні? — Ані сердитий, Золтан здивовано дослухається до їхньої розмови. — Чому ти не схотіла його випити?
— Тому що він сам має цього захотіти. Я кохаю його, та тобі цього не зрозуміти. Досить того, що я сама потрапила у твою пастку. Власне, ми обоє потрапили до неї. Де він тепер?
— Нащо він тобі? Хай іде на чотири боки.
— Я тобі вже сказала, що кохаю його, і навіть те, що ти зробив зі мною, не змінить того, що він для мене — все. Ти ж це влаштував, зачарувавши його? Він був молодий, а я старілась. Він сидів над твоїми книжками, а я дивилась, як сивіє моє волосся! Ти і твій клятий Господар! Якби ж я тоді знала…
— Жінку не переробиш, — Ані злостиво блиснув червоними очима. — Він ніколи не кохав тебе. В його жилах тече холодна кров. Йому невідомі пристрасті, бо його очі весь час заглядають за обрій. Я дав йому те, що він хотів, і ти теж отримала те, що хотіла. То оце тепер мені така дяка? Ходімо. Я голодний.
Золтан бачить у щілину, як вони випливли у відчинене вікно й розтанули в місячному світлі. Він заходить до кімнати. Ось його ліжко, товстий шар пилу вкриває шовкову постіль. Золтан знімає одяг і дістає з шафи новий. Сорочка трохи пожовкла, і Золтан думає, скільки ж минуло часу, якщо біляві коси Мілени вкрила сивина. Адже так вона казала? Та зараз коси в неї так само золотаві, як і колись… Про що ж вони говорили?