— Отже, — кажу я, коли ми сідаємо за стіл один навпроти одного, — облишмо тему про далекі подорожі й перейдемо до ближчих справ. Хто вбив Асенова?
Манев уже готовий до цього запитання, бо, не змигнувши оком, витримує мій погляд.
— Не маю уявлення, — спокійно відповідає він.
— Ви, здається, просто не усвідомлюєте свого становища, — кажу я також спокійно, — все ще дивлячись йому в очі. — Досі у вас була хоч можливість маневрувати, ходити від одного знайомого до другого, давати інструкції, кому як триматися, й довідуватись, хто що сказав, пускати в хід інтриги й вживати оборонні заходи. Зайве нагадувати про те, що за всією цією вашою активністю уважно стежили. Але тепер, Манев, кінець всякій активності! Вас затримано, щоправда, поки що з іншого приводу, але немає ніяких надій на те, що вас буде звільнено і ви знову зможете організувати собі алібі. Тому давайте грати розкритими картами. Я запитую вас: хто вбивця?
Філіп слухає мене уважно, але незворушно, мовби все це його не обходить. Потім недбало знизує плечима, мовляв, марна справа розмовляти з людьми, які тебе не розуміють, і з притиском зауважує:
— Чи треба мені вам пояснювати, що ви помилились адресою, з тієї простої причини, що в ніч, коли вмер Асенов, мене затримали ваші органи й, отже, я остання людина, яка могла бути в курсі цієї справи.
— У вашому міркуванні є одна логічна помилка, — терпляче зазначаю я. — Вбивство було дбайливо підготовлене ще задовго до того, як його здійснили. Тому вам зовсім необов'язково було бути присутнім на місці злочину для того, щоб знати, хто вбивця.
Замість заперечувати Філіп знову знизує плечима.
Я відкидаюсь на спинку стільця, спостерігаючи якийсь час за людиною, що сидить навпроти мене. Манев не виявляє нервовості чи неспокою, — взагалі не видно, щоб він збирався відступати. Теоретично в мене також немає жодного аргументу, щоб примусити його поступитися. Якщо цей чоловік справді причетний до убивства, чим я можу примусити його зізнатися? Сказати, що це полегшить його долю? Такі ніжності не в моїх звичках. Та й потім — це буде брехня. В його становищі вимушене зізнання ніяк не допоможе. І все-таки треба його примусити зізнатися, хоч що б там було. І не стільки заради самого факту зізнання, скільки заради тих кількох подробиць, яких мені не вистачає. Запалюю цигарку й якийсь час мовчки курю. Філіп не виявляє ніяких ознак нетерплячки. Навіть не питає дозволу закурити. Мабуть, вирішив холоднокровно стерпіти все, бо це єдиний вихід для нього.
— Навіщо ви відпускали бороду? — несподівано запитую я. — Навіщо треба було відпускати її, а потім голити?
— Примха, — знизує плечима Філіп.
— Ви не з тих людей, які щось роблять з примхи.
— Якщо моя відповідь вас не задовольняє, пошукайте іншого пояснення.
— Я вже маю пояснення. Просто хотілося почути його від вас.
— Навіщо ж обтяжуватись повторами?
— Свого часу ви вимагали від Дори братовий паспорт під приводом того, що хочете щось купити в магазині «Балкантурист». Довідка свідчить, що ви нічого не купували на той паспорт ні там, ні в іншому місці…
— Для купівлі мало паспорта — треба ще й долари. А доларів я не міг знайти.
— Коли б у вас не було доларів, ви б не шукали й паспорта. Ви намагаєтесь міркувати логічно, Манев, але складається таке враження, ніби ви навіть не припускаєте, що інші також не позбавлені цієї елементарної здатності.
Він слухає, ніяк не реагуючи.
— Вам був потрібний паспорт, щоб виготовити точну копію сухої печатки на фотознімку, а потім підробити так; саму печатку на своєму фотознімку, щоб у слушний момент можна було замінити братів фотознімок на свій і забезпечити собі виїзд.
— Як бачите, я нічого подібного не зробив.
— Так, бо підробити суху печатку для вас виявилося нелегкою справою або ж ваша підробка була надто грубою взагалі ви зрозуміли, що фокус із заміною фотознімків не пройде. Приблизно тоді ви й відростили бороду…
— Можливо. Я не записав тієї дати.
— Дата не має значення. Важлива сама причина. Ви встановили, що ваше обличчя досить схоже із братовим на фотознімку в паспорті, оскільки знімок зроблено кілька років тому й дуже заретушовано. Тому ви вирішили, що з тим знімком дуже легко пройдете паспортний контроль, тим паче, що ваш імпозантний вигляд викликає довіру…
— Дякую.
— Нема за що. Імпозантний вигляд, що викликає довіру, Манев, це перша зброя всіх шахраїв і здирників. Це, так би мовити, частина їхнього робочого реквізиту. Але повернімося до фактів. Ви вирішили, що в інтересах запланованої операції було б добре, щоб люди звикли бачити вас з бородою, щоб про вас склалося враження як про людину з бородою, аби зменшити ризик під час вашого від'їзду, бо раптом хтось зупинить вас саме тоді, коли ви цього не бажаєте, й скаже: «Добридень, Філіпе». Тому на такий випадок ви уже мали бути без бороди. Власне, так воно й сталося.