Помічниця шерифа Венді Ґалліксон (одна з тих, що працювали в управлінні на пів ставки) була на десять років молодша за Ронні Ґібсон; справжня красуня, попри те що зачісувалася в такий тугий пучок, що її біляве волосся мало не кричало. Тім не пробував її причарувати — очевидно, що Венді мала античарівливий щит і користувалася ним на повну. Він на хвильку загадався, чи не хотіла б офіцерка бачити на посаді нічного патрульного когось іншого, наприклад брата чи бойфренда.
Венді видала Тімові карту ділового (хоч насправді не дуже) кварталу Дюпрея, портативну рацію, що її носять на поясі, і табельний годинник, який чіпляється туди ж. Не на батарейках, як пояснила помічниця Ґалліксон, тож на початку кожної зміни Тім має його накручувати.
— Можу поспорити, що це останнє слово техніки на 1946 рік, — сказав Тім. — А насправді навіть круто. Ретро.
Венді не усміхнулася.
— Відмічатиметесь біля «Малого двигуна Фромі» і ще раз — у залізничному депо на західному кінці Мейн-стріт. З одного пункту до іншого — одна і шість десятих милі. Ед Вітлок зазвичай робив по чотири обходи за зміну.
А це майже тринадцять миль.
— Ну, послуги «Доглядачів ваги»[18] мені точно не знадобляться.
І все одно — жодних усмішок.
— Ми з Ронні Ґібсон розробимо графік. Дві ночі на тиждень у вас будуть вихідні, можливо, по понеділках і вівторках. Після вікенду в місті досить тихо, та, може, ми вас час від часу будемо совати. Тобто якщо ви тут надовго.
Тім склав руки на коліні та з півусмішкою глянув на жінку.
— Помічнице Ґалліксон, у вас до мене якісь претензії? Якщо так, то кажіть зараз або мовчіть вічно.
Обличчя й волосся в помічниці були по-нордичному світлі, тож не було жодної можливості приховати рум’янець, який залив їй щоки. Від чого вона стала ще гарнішою, хоч Тім і підозрював, що Венді терпіти не могла такі ситуації.
— Не знаю, маю я до вас претензії чи ні. Час покаже. У нас тут добра команда. Маленька, але добра. Ми працюємо дружно, як один. А ви — просто якийсь чоловік, що зайшов сюди з вулиці й став до нас на роботу. Люди в місті жартують про нічних патрульних, та Ед був справжній молодець, не звертав уваги на всі ті насміхи. Це важлива робота, особливо в містечку з таким нечисленним поліцейським управлінням.
— Унція застережних заходів врятує від фунта проблем, — мовив Тім. — Так мій дід казав. Він був нічним патрульним, офіцерко Ґалліксон. Саме тому я найнявся на цю роботу.
На цих словах Венді наче трохи розтанула.
— Щодо табельного годинника погоджуюсь, він архаїчний. Але звикайте — ось і все, що я маю вам сказати. Нічний патрульний — аналогова посада в наш цифровий вік. Принаймні в Дюпреї.
Невдовзі Тім зрозумів, що вона мала на увазі. Він, по суті, став патрульним копом зразка 1954 року, хіба що без пістолета і навіть без гумової палиці. Арештовувати він теж права не мав. Кілька великих міських фірм поставили собі пристрої системи безпеки, але більшість маленьких крамниць такої технології не мали. У таких закладах, як «Крамниця Дюпрея» та «Аптека Оберґа», він перевіряв, чи горять зелені вогники сигналізації та чи немає ознак незаконного проникнення. Коли ж підходив до менших магазинів, то смикав дверні ручки, зазирав у шибки і за звичаєм тричі стукав. Інколи Тім отримував відповідь — помах чи кілька слів, але в більшості випадків відповіді не надходило, і це було добре. Тім ставив крейдою відмітку й рухався далі. На зворотному шляху він проводив ту саму операцію, тільки вже стираючи відмітки. Сам процес нагадував йому старий ірландський анекдот: «Як дістанешся туди першим, Педді, зроби крейдою позначку на дверях. А як я дістанусь туди першим, то зітру». На перший погляд, позначки не мали жодного практичного призначення, то була звичайна традиція, що численними поколіннями нічних патрульних сягала, певно, аж періоду Реконструкції[19].
Завдяки одному з помічників шерифа, що також працював на пів ставки, Тім знайшов собі пристойне житло. Джордж Беркетт розповів, що в його матері є маленька мебльована квартира над гаражем і вона може задешево ту квартиру здавати, якщо Тіма це цікавить.
— Усього дві кімнати, та досить непогані. Там пару років жив мій брат — іще до того, як переїхав у Флориду. Найнявся там у парк розваг від «Юніверсал», що в Орландо. Пристойно заробляє.
— Молодець.
— Так, але й ціни вони там правлять у Флориді… фух, захмарні. І мушу тебе попередити, Тіме, що як ти винайматимеш квартиру, то щоб музику гучно по ночах не слухав. Мама не люблять музики. Мамі навіть не подобалось Флойдове банджо, а він грає так, що аж піджак завертається. І вони добряче за те сварилися.