— Ні-ні-ні, — простогнав Добіра. — Болить, не чіпайте, прошу.
— Доведеться.
Тім почув звук двигуна, він наближався. В уламках розбитого скла затанцювали, застрибали сині, як у джек-поті, вогники. Тім не озирнувся.
— Тримайтеся, містере Добіра.
Він зачерпнув із банки вазеліну і напхав ним рану. Добіра скрикнув від болю, а потім глянув на Тіма широко розплющеними очима.
— Можу дихати… трохи краще.
— Це всього лиш тимчасова латка, але якщо вам легше дихати, то колапсу легені, мабуть, не було.
Принаймні цілковитого колапсу, подумав Тім.
До крамниці зайшов шериф Джон і так само опустився на коліна поруч із Тімом. На ньому була піжамна сорочка розміром із грот-вітрило і формені штани. Волосся стирчало навсібіч.
— Швидко ви доїхали, — сказав Тім.
— Я був на ногах. Не міг заснути, тож робив собі сендвіч, коли Венді зателефонувала. Сер, ви Ґутаал чи Абсіміл?
— Абсіміл, сер.
Сомалієць так само дихав із присвистом, але голос уже був сильніший. Тім узяв один підгузок і, не розгортаючи, притис до рани.
— Ой, так болить.
— Наскрізна рана чи куля ще там? — спитав шериф Джон.
— Не знаю і не хочу його знов перевертати, щоб дізнатися. Стан відносно стабільний, треба просто дочекатися швидкої.
З Тімової рації почувся тріскіт. Шериф Джон сторожко дістав її з купи битого скла. Це була Венді.
— Тіме? Білл Віклоу помітив цих хлопців на дорозі Діп-Мідоу і погнався за ними з блимавкою.
— Венді, це Джон. Скажи Біллу, щоб діяв обережно. Вони озброєні.
— Вони вже під арештом, ось які вони. — Якщо раніше Венді була сонна, то зараз вона вже повністю прокинулась, і голос у неї був задоволений. — Вони хотіли втекти й покинули автівку. В одного зламана рука, другий прикований наручниками до «кенгурятника» на машині Білла. Поліція штату вже в дорозі. Скажи Тіму, що він не помилився, це таки «круз». Як Добіра?
— З ним усе буде добре, — відповів шериф Джон.
Тім у цьому був не певен, але розумів, що шериф звертається не лише до помічниці Ґалліксон, а й до пораненого чоловіка.
— Я віддав йому гроші з каси, — сказав Добіра. — Нас так навчили.
Попри все, він немов цього соромився. Дуже соромився.
— І правильно зробили, — сказав Тім.
— А той, що був зі зброєю, все одно в мене вистрелив. Потім другий розбив скло на прилавку. Щоб узяти…
Він знову закашлявся.
— Нічого не кажіть, — мовив шериф Джон.
— Щоб узяти лотерейні квитки, — закінчив Абсіміл Добіра. — Ті, що зішкрябуються. Їх треба повернути. Якщо вони не куплені, то вважаються власністю… — він кволо кашлянув, — штату Південна Кароліна.
— Не розмовляйте, містере Добіра, — відповів шериф Джон. — Припиніть перейматися цими клятими шкрябалками і побережіть сили.
Містер Добіра заплющив очі.
Наступного дня, поки Тім їв свій ланч на ґанку залізничного депо, туди під’їхав шериф Джон на персональній автівці. Він піднявся сходами і зиркнув на провисле сидіння вільного стільця.
— Як гадаєш, воно мене витримає?
— Є тільки один спосіб дізнатися, — відказав Тім.
Шериф Джон з осторогою сів.
— У лікарні кажуть, що з Добіра все буде гаразд. Із ним сидить брат, Ґутаал, він повідомив, що раніше вже бачив цих двох потолочей. Пару разів.
— Бо їм нада було точку зацінить, — мовив Тім.
— Точно. Я послав Таґа Фарадея, щоб він узяв свідчення в обох братів. Кращого за Таґа в нас немає, та ти й без мене знаєш.
— Ґібсон і Беркетт теж нівроку.
Шериф Джон зітхнув:
— Так, але ані Ґібсон, ані Беркетт не змогли би діяти так швидко і рішуче, як оце ти минулої ночі. А бідолаха Венді, мабуть, просто стояла б там із роззявленим ротом, а то й узагалі зомліла б на місці.
— Але диспетчерка з неї добра, — сказав Тім. — Вона просто створена для цієї роботи. Ну, з моєї точки зору.
— Угу, а ще вона справжня майстриня канцелярії: минулого року привела до ладу всі наші теки і перекинула всю інформацію на флешки. Але в польових умовах від неї майже ніякої користі нема. Проте вона рада, що працює в нашому колективі. А ти, Тіме, не хотів би до цього колективу приєднатися?
— Не думав, що ви знайдете гроші на ставку ще одного копа. Вам що, колективну зарплатню підвищили?
— Та якби ж то. Просто наприкінці цього року Білл Віклоу здає поліцейський жетон. І я подумав, що, може, ви з ним роботами обміняєтеся. Він ходитиме й стукатиме, а ти знов одягнеш уніформу і носитимеш пістолета. Я вже питав Білла. Він сказав, що нічне патрулювання йому підійде, принаймні на деякий час.