— Я не хотів вас лякати. То була звичайна розвідувальна бесіда.
— Виклав подивитися, чи кіт буде їсти, — сказав Герб.
— Точно. Почепив на держало побачити, хто козирне. Сів на поїзд о 5:15 перевірити, чи не зупиниться він в Едіні. Жбурнув об стіну дізнатися, скільки…
— Годі. Він пояснив, як облаштувати все на той випадок, якщо ми вирішимо поїхати туди з тобою.
— Вам доведеться поїхати, — щиро мовив Люк. — Я ще замалий, щоб жити без своїх шанованих і поважаних батька-неньки. До того ж… — Він глянув на них поверх решток піци. — Працювати я не зможу. І надто за вами сумуватиму.
Айлін наказала очам не сльозитися, та вони, звісно, не послухались. Герб простягнув їй серветку. Айлін мовила:
— Містер Ґрієр… ем-м… змалював нам сценарій, якщо так можна висловитись… як і де ми зможемо… ну…
— Перебазуватися, — сказав Люк. — Хтось буде останній шматок?
— Їж, — відповів Герб. — Тільки гляди не вдавися, а то не вийде провернути оту божевільну штуку з універами.
— Ménage à college[31], — сказав Люк і засміявся. — Він вам розповів про багатих учнів, так?
Айлін поклала серветку.
— Господи, Люкі, ти обговорював із профконсультантом фінансові можливості своїх батьків? І хто ж виконує роль дорослих у цих перемовинах? Бо я вже сама не певна.
— Не хвилюйся, mamacita[32], це ж самоочевидно. Хоч я сам спершу думав про дотаційний фонд. У Броді він просто величезний, з нього можна було б спокійно оплатити наш переїзд, то просто крапля в морі, але довірителі б ніколи на це не пішли, дарма що це абсолютно логічно.
— А це логічно? — спитав Герб.
— Ще й як. — Люк з ентузіазмом прожував шматок, проковтнув і сьорбнув колу. — Я інвестиція. Акція з хорошим потенціалом економічного росту. Вклади п’ять центів, а забери долар, правильно? На цьому будується Америка. Довірителі без проблем це все передбачають, але не можуть вибратися зі своєї когнітивної скриньки.
— Когнітивної скриньки, — промовив батько Люка.
— Так, ну це така скринька, що утворюється в результаті спадкової діалектики. А коріння сягає ще, певно, племінного устрою, хоч уявити собі плем’я довірителів — ще та комедія. Тож вони такі думають: «Якщо ми зробимо це для нього, то, може, доведеться потім так робити і для інших. Ось вам і скринька. Вона типу передається в спадок.
— Стереотипні думки, — сказала Айлін.
— Та отож, мамо. Довірителі перекинуть нас якомусь багатому випускникові — з тих, що заробили mucho[33] баксів, вийшовши за межі тої скриньки стереотипів, але й досі з теплом у серці згадують біло-сині кольори старого Бродеріка. Містер Ґрієр буде виразником інтересів. Принаймні я на це сподіваюся. Оборудка така: вони допоможуть мені зараз, а я допоможу школі потім, коли стану багатим і знаменитим. Що до першого, що до другого мені насправді байдуже, бо я представник середнього класу до мозку кісток, та може так статися, що я все одно розбагатію, як побічний ефект. Це, звісно, за умови, що не підхоплю якусь капосну хворобу, не помру в результаті терористичного акту чи щось таке.
— Не припрошуй біду словами, — сказала Айлін і перехрестила захаращений стіл.
— Забобони, мам, — поблажливо мовив Люк.
— Та все-таки зваж на мене. І витри рота. Соус від піци. Наче в тебе з рота кровить.
Люк витер рота. Заговорив Герб:
— Зі слів містера Ґрієра, певні зацікавлені особи і справді можуть проспонсорувати наш переїзд і навіть нас самих протягом перших шістнадцяти місяців.
— А він сказав, що ті самі люди, які вас спонсоруватимуть, можуть допомогти тобі знайти нову роботу? — Очі в Люка блищали. — Кращу? Тому що одним із випускників нашої школи є Даґлас Фінкель. І так склалося, що він також є власником «Американських паперових товарів», а це ж твоя зона комфорту. Твій коник. Місце, де мрії ста…
— Прізвище Фінкеля і справді прозвучало, — сказав Герб. — Суто гіпотетично.
— А ще… — Люк повернувся до мами, очі його палали. — Щодо вчителів, то в Бостоні зараз попит перевищує пропозицію. Середня початкова зарплатня для людини з твоїм досвідом становить шістдесят п’ять штук на рік.
— Сину, звідки ти всі ці речі знаєш? — спитав Герб.
Люк стенув плечима:
— З Вікіпедії, це по-перше. Тоді я йду за посиланням на основні джерела, наведеним у статті. Загалом, треба просто бути в курсі справ свого оточення. Моє оточення — це Бродерікська школа. Я знаю всіх довірителів, а заможних випускників уже довелося пошукати.