— Зовсім трохи.
Містер Сміт кивнув, помітно вдоволений, і прикурив. Запах цього прохолодного ранку був солодкий та духмяний. Запах, ніби створений для тютюнової місцевості, а це місце — саме воно… хоча тут, на Катобі, тютюн уже не вирощували з вісімдесятих.
— Сподіваюся, ви простежите, щоб вони тримали язики на припоні, як то кажуть. Якщо хтось із них заговорить, наслідки відчують усі п’ятеро. Незважаючи на ту флешку, яка начебто у вас. Не всі мої… люди… вірять в її існування.
Тім усміхнуся, не показуючи зубів:
— Було б нерозумно з боку ваших… людей… перевіряти це твердження.
— Я вас зрозумів. І все одно, якщо хтось із тих дітей вирішить пробовкатися про їхні пригоди в лісах Мейну — це буде вельми погана ідея. Якщо тримаєте зв’язок із містером Айлсом і міс Сіммз, можливо, краще передати їм. Або, можливо, Вілгольм, Бенсон та Елліс можуть зв’язатися з ними інакше.
— Ви про телепатію? Я б на це не розраховував. Вона повертається до стану, в якому ваші люди їх забрали. Те саме з телекінезом.
Тім говорив Смітові те, що йому сказали діти, але вірив у це не до кінця. Він знав лише, що те жахливе гудіння не поверталося.
— Як ви все це прикрили, містере Сміт? Просто цікаво.
— Ну, цікавістю можете вдовольнятись і надалі, — відповів блондин. — Але мусите знати, що нам довелофя потурбуватися не лише про комплекс у Мейні. У різних частинах світу було ще двадцять Інститутів, і жоден наразі не діє. Два з них — у країнах, де слухняність насаджується дітям майже від народження, — ще трималися з півтора місяця, а потім в обох відбулися масові самогубства. — Прозвучало як «фамогубфтва».
«Масові самогубства чи масові вбивства?» — замислився Тім, але цю тему йому не хотілося порушувати. Чим скоріше він позбудеться цього чоловіка, тим краще.
— Той малий Елліс, із вашою допомогою, вельми й вельми вагомою, нас зруйнував. Це звучить дуже мелодраматично, але так і є.
— Думаєте, мені не плювати? — запитав Тім. — Ви вбивали дітей. Якщо існує пекло, вам туди й дорога.
— А ви тим часом, містере Джеймісон, без сумніву, вірите, що потрапите в рай, якщо таке місце існує. І хто-зна, може, й маєте рацію. Який Бог відвернеться від чоловіка, що кинувся рятувати беззахисних дітей? Якщо дозволите процитувати розіп’ятого Христа, вам відпустять, бо ви не знаєте, що вчинили. — Він викинув цигарку. — Але я поясню. Саме тому я прибув, з дозволу моїх колег. Завдяки вам з Еллісом світ тепер на самогубчій вахті. — Цього разу складне слово прозвучало чисто.
Тім нічого не сказав, просто чекав.
— Перший Інститут, хоч він і називався по-іншому, діяв у нацистській Німеччині.
— І чому це мене не дивує? — мовив Тім.
— А чому ви одразу такий швидкий на осуд? Нацисти відкрили поділ ядра атома раніше за США. Вони створили антибіотики, якими ми користуємося досі. У певному розумінні відкрили сучасну ракетну техніку. А деякі німецькі науковці проводили експерименти екстрасенсорного сприйняття із завзятою допомогою Гітлера. Вони відкрили, майже випадково, що групи обдарованих дітей можуть змушувати певних настирливих осіб — ворогів прогресу, можна сказати — припиняти бути настирливими. Цих дітей цілком використали до 1944 року, бо не було точного методу, жодного наукового способу шукати заміну після того, як вони перетворювалися на, як говорили в Інституті, овочів. Найкорисніший тест прихованих парапсихологічних умінь з’явився пізніше. Знаєте, в чому полягав той тест?
— МНФ. Мозковий нейротрофічний фактор. Люк сказав, що це і є той показник.
— Так, він розумний, знаю. Дуже розумний. Усі причетні до цієї справи тепер шкодують, що взагалі його взяли. У нього навіть МНФ не такий високий.
— Люк, думаю, також шкодує, що ви його взяли. Як і його батьки. Можете продовжити й договорити те, що збиралися.
— Гаразд. Були конференції, до і після Другої світової. Якщо пам’ятаєте хоч трохи історію двадцятого століття, мабуть, знаєте про них.
— Знаю про Ялту, — сказав Тім. — Рузвельт, Черчилль і Сталін зібралися, щоби просто розкроїти між собою світ.
— Так, ця найвідоміша, але найважливіша зустріч відбулася в Ріо-де-Жанейро, і там не було жодних представників влади… хіба що людей, які там зустрілись, і їхніх наступників можна було б назвати тіньовою владою. Вони — ми — знали про німецьких дітей і вирішили шукати інших. До 1950-го ми зрозуміли користь показників МНФ. Було створено Інститути, один за одним, у віддалених місцевостях. Технології покращилися. Вони діяли понад сімдесят років і, за нашими підрахунками, врятували світ від ядерного апокаліпсису більш ніж п’ятсот разів.