Айлін потягнулася через стіл, забрала з синової руки останній недоїдений шмат піци і поклала його на бляшану тацю до недоїдків.
— Люкі, навіть якщо це все справдиться, невже ти не сумуватимеш за друзями?
Погляд Люка затуманився.
— Ага. Особливо за Рольфом. І Майєю. Хоч офіційно ми й не запрошуємо дівчат на весняний бал, але неофіційно ми з нею в парі. Тому так. Але.
Батьки чекали. Їхній син, завжди красномовний і часто-густо балакучий, тепер не міг і двох слів зв’язати. Він почав був говорити, потім замовк, тоді знов почав і знову замовк.
— Не знаю, як це сказати. Не знаю, чи я зможу це сказати.
— Спробуй, — відповів Герб. — У нашому житті буде ще багато важливих розмов, і ця поки що найважливіша. Тож спробуй.
У рамках щогодинної вистави перед рестораном опинився Річі Рокет і взявся танцювати під «Мамбо № 5»[34]. Айлін дивилася, як чоловік у сріблястому костюмі космонавта махає рукою в рукавичці, підзиває дітей з найближчих столиків. До нього приєдналися кілька малих, вони вихлялися під музику і сміялися, а їхні батьки спостерігали за дійством, фотографували і плескали в долоні. Не так давно, п’ять коротких років тому, Люкі теж був серед цих дітлахів. А тепер вони обговорювали якісь неймовірні життєві зміни. Вона не знала, як така дитина, такий Люк народився в такої пари, як вони — звичайні люди зі звичайними бажаннями й пориваннями. Інколи Айлін шкодувала, що все склалося саме так, а не інакше. Інколи відверто ненавиділа роль, яка випала на її долю, але щоб ненавидіти Люка — ні, такого ніколи не було й не буде. Він же її маленький, єдиний і неповторний хлопчик.
— Люку? — мовив Герб. Він говорив дуже тихо. — Сину?
— Річ у тому, що буде далі, — відповів Люк.
Він підвів голову і подивився просто їм у вічі. Погляд аж сяяв інтелектом, що його батьки дуже рідко бачили. Він ховав від них цей розум, бо знав, що то лякає їх набагато більше, ніж якесь там торохтіння тарілками.
— Хіба не розумієте? У тому, що буде далі. Я хочу туди поїхати… і вчитися… а тоді рухатися далі. Ці заклади, вони як Брод. Не мета, а лиш крок до мети.
— Якої мети, любий? — спитала Айлін.
— Не знаю. Я стільки всього хочу дізнатися, стільки всього зрозуміти. У мене в голові сидить така штука… вона сягає аж… інколи її вдається вдовольнити, але здебільшого — ні. Інколи я почуваюся таким маленьким… таким, чорт забирай, дурним.
— Милий мій, ні. Дурний — це останнє слово, яким можна тебе описати.
Айлін простягнула до сина руку, але він відсахнувся, похитав головою. На столі дрижала бляшана таця. Стрибали кірки від піци.
— Є така безодня, розумієте? Часом вона мені сниться. У неї нема дна, і вона повниться речами, мені не відомими. Не знаю, як безодня може чимось повнитись, це ж оксюморон, але так воно є. Поруч із нею я почуваюся малим і дурним. Але через неї перекинуто міст, і я хочу ним пройтися. Я хочу стати в центрі мосту, здійняти руки…
Зачаровані, трохи налякані батьки дивилися, як Люк підняв долоні до скронь, обабіч видовженого, зосередженого обличчя. Таця вже не дрижала, а торохтіла по столу. Таке інколи траплялося з тарілками в їхній кухонній шафі.
— …і тоді всі ці речі випливуть із темряви нагору. Ось що я знаю.
Бляшана таця проїхалася по столу і з ляском упала на підлогу. Герб і Айлін не звернули на те уваги. Таке траплялося в присутності Люка, коли хлопець чимось непокоївся. І батьки вже звикли.
— Я розумію, — сказав Герб.
— Чорта з два він розуміє, — сказала Айлін. — Жоден із нас не розуміє. Але тобі варто готуватися до тесту. Скласти його. Поки ти цим займатимешся, то ще можеш передумати. А якщо не передумаєш, якщо будеш серйозно налаштований… — Вона глянула на Герба, той кивнув. — Ми спробуємо здійснити твою мрію.
Люк заусміхався, тоді підняв з підлоги бляшану тацю. Зиркнув на Річі Рокета.
— Я так само з ним танцював, коли був малим.
— Так, — погодилась Айлін. Їй знову знадобилася серветка. — Ой як танцював.
— Ти ж знаєш ту промовку про безодню, так? — спитав Герб.
Люк похитав головою — може, тому що це дійсно була одна з тих небагатьох речей, яких він не знав, а може, тому що не хотів псувати батькові задоволення від фінального слова.
— Коли ти вдивляєшся в неї, вона вдивляється в тебе.