— Ще й як вдивляється, — сказав Люк. — Чуєте, а ми десерт замовляти будемо?
Враховуючи письмове завдання, академічний тест тривав чотири години, але на середині організатори милостиво влаштували перерву. Люк сидів на лаві у шкільному коридорі, наминав бутерброди, що йому спакувала мама, і шкодував, що не має при собі книжки. Він приніс на іспит «Голий ланч»[35], та один з наглядачів її конфіскував (разом із телефоном, і не лише Люка, а й інших учнів), сказавши, що поверне потім. До того ж чоловік нашвидку прогортав книжку — шукав чи то непристойні ілюстрації, чи то шпаргалки.
Уже поїдаючи печиво «Снекімалз», Люк збагнув, що навколо нього згуртувались кілька учнів, які також складали іспит. Великі хлопці й дівчата, що навчалися в старших класах.
— Малий, — спитав один із них, — що ти в біса тут робиш?
— Складаю тест, — відповів Люк. — Як і ви.
Учні поміркували. Тоді одна дівчина спитала:
— Ти геній? Як у кіно?
— Ні, — усміхаючись, відказав Люк, — але я таки ночував у «Голідей Інн Експрес»[36].
Усі засміялись, і це було добре. Один із хлопців виставив долоню, і Люк дав йому «п’ять».
— Куди ти вступаєш? До якого університету?
— До МТІ, якщо пройду, — відповів Люк.
Тут він злукавив, бо йому вже гарантували попередній вступ до обох вищих шкіл, що він собі обрав, за умови, якщо сьогодні він упорається з тестом. А з цим проблем не буде. Поки що тестові завдання були легкі, мов літній вітерець. Що Люка насправді лякало, так це діти, які зібралися навколо. Восени він уже сидітиме в класі з такими самими — набагато дорослішими і майже вдвічі вищими на зріст, і ясна річ, що вони всі на нього витріщатимуться. Люк це обговорював з містером Ґрієром, казав, що вони дивитимуться на нього, як на шибздика.
«Головне — як почуваєшся ти сам, — відповів містер Ґрієр. — Намагайся про це не забувати. І якщо тобі знадобиться порада чи просто з’явиться потреба обговорити з кимось свої відчуття, то не зволікай. І ти завжди можеш мені написати».
Ще одна дівчина, гарненька руда, спитала, чи розв’язав він задачу про готель, що була в розділі математики.
— Там, де про Аарона? — уточнив Люк. — Так, певно, що розв’язав.
— І який варіант був правильний, пам’ятаєш?
Задача полягала в тому, щоб з’ясувати, скільки якийсь дядько на ім’я Аарон має заплатити за кімнату в мотелі за х ночей, якщо тариф становить $ 99,95 за добу, плюс податок у розмірі 8 %, плюс додатковий разовий внесок у п’ять баксів. Звісно, Люк пам’ятав цю задачу, бо вона була з невеличкою каверзою. У відповіді стояла не цифра, а рівняння.
— Варіант «В». Дивися. — Він дістав ручку і став писати на своїй паперовій торбочці від ланчу: «1,08(99,95x) + 5».
— Ти впевнений? — перепитала дівчина. — Бо я вибрала «А».
Вона нахилилася, взяла в Люка торбочку (він відчув легкий запах парфумів — бузок, дивовижний) і написала: «(99,95 + 0,08x) + 5».
— Чудове рівняння, — сказав Люк, — але саме таким чином люди, що розробляють тести, хочуть узути тебе спрожогу. — Він постукав пальцем по рівнянню. — Твоє відображає тільки одну ночівлю. Ще й не враховує податок за кімнату.
Дівчина простогнала.
— Нічого страшного, — мовив Люк. — З іншими ти, певно, впоралася.
— Може, це ти неправий, а вона права, — сказав один із хлопців — той, який дав Люку «п’ять».
Дівчина похитала головою:
— Малий правий. Я забула врахувати блядський податок. Дурепа.
Люк дивився, як вона, похнюпившись, іде геть. Один із хлопців пішов за нею, обійняв за талію. Люк йому заздрив.
Другий хлопець, довгало в дизайнерських окулярах, присів поруч із Люком.
— Дивно воно, мабуть, — сказав він. — Бути тобою, я маю на увазі.
Люк замислився.
— Інколи, — відповів він. — Але загалом, ну, життя як життя.
З-за дверей визирнув наглядач і заколихав дзвінком.
— Ходімо, діти.
З полегшенням Люк підвівся і кинув торбочку з-під ланчу в смітник, що стояв біля дверей до спортивної зали. Він востаннє глянув на гарненьку рудоволосу дівчину, і коли заходив до аудиторії, смітник зсунувся на три дюйми ліворуч.
Друга половина іспиту була такою ж легкою, як і перша, і Люк вирішив, що з есе він теж непогано впорався. Принаймні не розтікався мислію по древу. Уже виходячи зі школи, він знову побачив ту руду гарнюню. Вона сиділа на лавці самотою і плакала. Люк загадався, чи сильно накосячила вона в тесті, і якщо так — то наскільки все погано: не потрапить в обраний універ чи взагалі в жоден. Він загадався, як воно — мати такий мозок, що не знає відповідей на всі питання. Загадався, чи не варто йому підійти до дівчини і спробувати її втішити. Загадався, чи сприйме вона таку спробу від хлопця, що, по суті, був іще малолітньою козюлькою. Певно, скаже йому прикинутися віником і вимітатися. А ще Люк зачудувався з того, як посунувся смітник, — воно було якось моторошно. Тут йому спало на думку (наче одкровення сяйнуло), що все життя — це, по факту, один великий академічний тест, тільки замість чотирьох чи п’яти варіантів відповіді тобі дають кількадесят. Включно з лайном на кшталт «рано чи пізно» або «може, так, може, ні».
35
«Naked Lunch» (1959) — скандальний на свій час роман американського письменника Вільяма Берроуза.
36
Жарт, який виник після пресконференції Дональда Трампа в маленькому місті штату Індіана, коли той зізнався, що ночував не в якомусь люксовому п’ятизірковому готелі, а в звичайному «Голідей Інн Експрес»; після цього фраза неодноразово звучала в багатьох ситкомах і комедійних сценках у контексті «я не дуже кваліфікований / я на цьому не знаюся, але ж ночував у “Голідей Інн Експрес”».