Тіму сяйнула думка, що насправді він прагнув не зовнішніх, а внутрішніх змін. Може, на посаді нічного патрульного цього й не досягнеш, але, знову ж таки, все можливо.
— Розлучений, кажете?
— Так.
— Діти?
— Немає. Дружина хотіла, а я — ні. Відчував, що не готовий.
Шериф Джон опустив погляд на анкету Тіма.
— Тут написано, що вам сорок два. У більшості випадків, хоч і не завжди, якщо до цього віку не готові…
Він замовк і в найкращих копівських традиціях став чекати, коли Тім завершить фразу. Тім не озвався.
— Може, врешті ви й справді прямуєте до Нью-Йорка, містере Джеймісон, але наразі просто мандруєте без мети. Правильно кажу?
Тім поміркував над цим і погодився.
— Звідки мені знати, що як я влаштую вас на роботу, то за пару тижнів чи за місяць вам не стукне в голову помандрувати собі далі? Дюпрей — не найцікавіше місце на землі чи навіть у Південній Ка’ліні. Я до того веду, сер, що звідки мені знати, чи можна на вас покладатися?
— Поки я нікуди не збираюся. Тобто, допоки я влаштовуватиму вас на посаді нічного патрульного. Як ви вирішите, що не влаштовую, то й спишете мене. Якщо я сам вирішу поїхати, то попереджу заздалегідь. Обіцяю.
— На таку зарплатню не проживеш.
Тім знизав плечима.
— Знайду ще щось, як треба буде. Хочете сказати, що я тут єдиний працюватиму на двох роботах, аби хоч якось прожити? До того ж у мене є на схові невеличка сума.
Шериф Джон трохи посидів не рухаючись, поміркував, а тоді схопився на ноги. І зробив це з дивною легкістю як на такого опасистого чоловіка.
— Приходьте завтра зранку, і подивимось, що ми з вами робитимемо. Десь на десяту буде якраз.
«А до того матимете достатньо часу переговорити з поліцейським управлінням Сарасоти, — подумав Тім, — і з’ясувати, чи згідна з дійсністю моя історія. А ще перевірити, чи нема в моєму послужному списку темних плям».
Тім і собі підвівся й простягнув уперед руку. Хватка в шерифа Джона була доброю й міцною.
— Де ви зупинилися на ніч, містере Джеймісон?
— Буду в тому мотелі, що далі вулицею, якщо місце знайдеться.
— Ой, у Норберта повно вільних номерів, — відказав шериф, — і не думаю, що він вам травку штовхатиме. Як мене попитати, від вас і досі віддає копом на службі. І як не маєте проблем із перетравленням жирної їжі, то неподалік є «Бев», вони відкриті до сьомої. Мені самому до смаку тамтешня печінка з цибулею.
— Дякую. І дякую, що поспілкувалися зі мною.
— Нема за що. Цікава була розмова. І коли прийдете в наш мотель, то скажіть Норберту, що шериф Джон велів поселити вас у хороший номер.
— Так і зроблю.
— І я б усе одно перевірив лежак на предмет паразитів.
Тім усміхнувся:
— Таку пораду я вже чув.
Обід у ресторанчику «Бев» складався з курячого битка, спаржевої квасолі й персикового коблера[14] на десерт. Непогано. Інша річ — номер, що йому дістався в мотелі «Дюпрей». Порівняно з ним номери, що в них Тім зупинявся протягом своєї довгої прогулянки на північ, видавалися палацами. Кондиціонер у вікні діловито торохтів, та багато прохолоди не приносив. Іржава душова лійка протікала, і зупинити цей капіж не було можливості (зрештою Тім підклав рушник, щоб приглушити цей ритмічний стукіт). Абажур на лампі біля ліжка був у кількох місцях пропалений. Єдина картина в кімнаті (тривожна композиція з вітрильним кораблем і командою, що повністю складалася з чорношкірих чоловіків — вишкірених і, можливо, одержимих думками про вбивство) висіла криво. Тім спробував її поправити, та картина знов одразу з’їхала навскоси.
Надворі знайшовся садовий стілець. Сидіння провисло, ніжки проіржавіли так само, як і душова голівка, але вагу Тіма він витримав. Джеймісон сидів, випроставши ноги, ляпав комах і дивився, як сонце пропалює лісову гущавину помаранчевими, мов вогонь у печі, променями. Від цього споглядання йому стало радісно й меланхолійно водночас. Десь о восьмій п’ятнадцять з’явився ще один майже безкінечний вантажний поїзд, він перетнув штатну дорогу й покотився далі повз складські приміщення на краю міста.
— Клятий «Джорджія Саузерн» завше спізнюється.
Тім озирнувся і збагнув, що лицезріє власника і єдиного працівника вечірньої зміни в цьому вишуканому закладі. Чоловік був худий, мов терлиця. Верхню частину тулуба прикривав довгий жилет в індійських огірках. На ногах — штани кольору хакі, підкочені, щоб краще було видно білі шкарпетки й старі кеди «Конверс». В обличчі було щось щуряче, а обрамляла його вінтажна зачіска «під бітлів».