Выбрать главу

А проте, у рамках цього підпілля люди спромоглися здебільшого створити дзеркальне суспільство, в якому вони могли б співіснувати і боронити свої переконання. Майстерні, цвинтарі і підвали, переобладнані під галереї, центральні майдани і театри, де відбувались акти творення і де обговорювали самі твори. Ці підпільні культурні громади та їхня діяльність стали леґендою серед молодших бунтівних інтелектуалів, які й самі згодом пристали до них. Такі громади викликали до життя синтез осіб, які працювали в різних мистецьких жанрах — письменників, художників і музикантів; ці стосунки, як з’ясується, будуть визначальними у кінці вісімдесятих і на початку дев’яностих років, коли ця культура вийшла з підпілля і увійшла у суспільну сферу. Вони послужать вихідною точкою для наступного покоління українських інтелектуалів — вісімдесятників.

Вісімдесятники — це термін, який стосується українських інтелектуалів, які з’явилися в останні роки існування Радянського Союзу і вийшли на чільні ролі в українській культурі в перше десятиліття існування України як незалежної держави. Це термін, який використовується вільно і не позначає фіксовану групу осіб. Це також термін, який має своїх недоброзичливців; Забужко, що сама вважається представницею цього покоління, вважає, що його представників радше слід називати «ґенерацією 1986 року», а не вісімдесятниками, бо ж у цьому означенні вона бачить неоковирне порівняння з шістдесятниками і симптом радянської потреби у систематизації[26]. Втім, з часом цей термін став звичним і використовується як означення покоління в дискусіях на тему української культури[27].

Я проаналізую сучасні прозові твори, написані вісімдесятниками у перше десятиліття незалежності України, у яких головним героєм є український інтелектуал пострадянської доби. Цей період часу представляє першу хвилю нової прози, що з’явилася в пострадянський період, і всі тексти, які розглянуто у цій книзі, були написані і вперше опубліковані в період між 1990 і 2001 pp. В історії української літератури український інтелектуал ніколи не привертав до себе таку увагу, як і в розглянутий період. Це одне з ключових питань, досліджуване наразі в українській літературі.

Моє дослідження зосереджене на прозі семи письменників, які належать до вісімдесятників: Володимир Діброва, Юрій Іздрик, Костянтин Москалець, Оксана Забужко, Юрій Андрухович, Євгенія Кононенко та Юрій Ґудзь. Поза тим, що їхня проза створена в межах вищеозначеного періоду і у своїй творчості вони зображують українських інтелектуалів, це — одні з провідних авторів у сучасній Україні, а навколо їхніх творів раз у раз спалахують найбурхливіші суперечки у сучасній українській літературній критиці. Усі ці письменники дістали дипломи з різних галузей у радянських вишах, однак стали відомі у 90-і роки насамперед як автори творів красного письменства. У переліку прозових творів, на яких базується моє дослідження, — «Бурдик» Володимира Діброви; «Подвійний Леон. Іsтоrія хвороби» і «Воццек» Юрія Іздрика; «Вечірній мед» Костянтина Москальця; «Польові дослідження з українського сексу» Оксани Забужко; «Рекреації», «Московіада» і «Перверзія» Юрія Андруховича; «Імітація» Євгенії Кононенко; і «He-Ми» Юрія Ґудзя. Хоча зосереджусь я в основному на цих прозових творах, однак у моєму розгляді згадуватимуться й інші твори цих письменників, а також тексти, створені іншими українськими письменниками пострадянської доби.

У своєму аналізі цих прозових творів я брав до уваги три явища, чи тенденції, якими ознаменувалося перше десятиліття пострадянської української прози — ейфорія, хаос і спільнота. Кожна з них розглядатиметься окремо в частині 1 (Ейфорія), частині 2 (Хаос) і частині 3 (Спільнота). Попри це, важливо підкреслити, що всі три явища часто можна простежити у рамках певного прозового твору, іноді навіть у межах одного конкретного фраґмента одного з цих творів, з рухом убік спільноти, викликаним конфліктом, який спричинило співіснування перших двох тенденцій. Вони становлять три ключові тенденції, які разом формували динаміку літературного процесу, характерну для вісімдесятників у цей період. У цих трьох частинах я визначу проблеми, які штовхали вперед цей літературний процес, і розгляну дискусії, що спалахнули з огляду на розвиток цього процесу. Мій аналіз буде зосереджений на особливостях побудови ідентичності українського інтелектуала пострадянської доби в цих прозових творах і на взаємозв’язку між цими інтелектуалами і суспільством. На цей зв’язок ми окремо звернемо увагу в трьох розділах, які всі разом мають назву «Нові прототипи українського інтелектуала у пострадянській українській прозі» — вони вміщені у 1-ій і 2-ій частинах; саме тут буде показано, який внесок завдячує вісімдесятникам українська література, а саме винайдення трьох нових різновидів українського інтелектуального героя у їхній прозі, створеній у цей період. Два таких прототипи, «хвацький перфомансист» і «посол на Захід», є ейфорійні герої, які з’являються суголосно змальованій ейфорії сучасної української літератури. Третій прототип, «хвора душа», — це зневірений герой, який з’явився в результаті хаосу, що охопив українське культурне життя в 90-х роках. Показ того, в який спосіб творяться ці вигадані персонажі, і спостереження за різними аспектами їхньої активності в рамках літературного оповідання допоможуть точніше визначити термін «інтелектуал» і місце інтелектуала в сучасному українському суспільстві. Шляхом детального аналізу цих прозових творів я визначатиму основні події в українській літературі 90-х років і покажу, що саме інтелектуал як протагоніст є одним із ключових персонажів, завдяки якому твориться пострадянська українська ідентичність.

вернуться

26

Забужко О. Автобіографія / Оксана Забужко // Забужко О. Сестро, сестро: Повісті та оповідання. — К.: Факт, 2003. — С. 233. Див. примітку знизу на означеній сторінці.

вернуться

27

Див., приміром, важливу антологію поезії «Вісімдесятники», упор. Ігор Римарук (Edmonton: Canadian Institute of Ukrainian Studies Press, 1990), і гасло «вісімдесятники» у «Поверненні деміургів»: Мала українська енциклопедія актуальної літератури / Ред. Ю. Андрухович і В. Єшкілєв. — Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 1998. — С. 39—40.