За правду завжди страждають…
Дальші плоди освіти
Кабінет батька. Інтеліґент навшпиньках іде до столу, витягає шухляду й набирає цигарок… В шухляді поруч із цигарками гроші…
Інтеліґент, вагаючись, одну кредитку взяв, було… Поклав назад, зачинив шухляду… Подумав кілька хвилин, витяг шухляду, взяв кредитку, зім’яв її, засунув у кишеню, пішов навшпиньках геть…
Ви скажете – негарно… Воно, звичайно, що не дуже… Але ж – воно природно. Батько не хоче брати до уваги природних вимог юности та дружби: розваги, цигарки, колись пива може захотітись літньому товаришеві, та мало чого… А ви ж знаєте, що все природне – прекрасне… Хоч би воно й паскудне було… Знаєте приказку: їж, дурню, бо то з маком, – от так воно і з тією природністю…
Інтеліґент у себе в кімнаті ввечері сидить за книжками. Потягнувсь ліниво, встав. Підійшов до печі, відчинив душника, закурив, випускаючи дим у піч… Раптом прислухавсь, швиденько заховав цигарку в душник, зачинив дверця, відійшов на середину кімнати.
В кімнату заходить молоденька покоївка й починає готувати постіль.
Інтеліґент дивиться на неї. Очі затягає поволока. Інтеліґент жадібно розглядає форми її тіла, підкреслені схиленою позою. Язик облизує посохлі губи… Інтеліґент наважився: підходить до покоївки й обіймає її. Покоївка, напівжартуючи, напівсерйозно відбивається. Інтеліґент розпалений, його обійми щораз небезпечніші щодо пристойности. Покоївка рішуче відштовхнула Інтеліґента… Він одлетів на кілька кроків…
Покоївка пішла й погрозила йому пальцем на прощання.
Ви пам’ятаєте проблему, що я поставив перед наукою, щодо впливу професії на половий добір?.. Я там казав, що от такі, як мій герой, звичайно добираються до покоївок. І дійсно, мій герой, як бачите, робить усе, щоб добратися. Бо мій герой – ніяк не є виключення… І не його вина, коли покоївка поводиться отак нечемно й у всякім разі ненауково, – що не дає змоги моєму героєві конче до неї добратися…
Інтеліґент зробив наплювательну ґримасу. Запер двері.
Знову сідає за стіл, виймає з кишені пакетик з фотографіями, розкладає їх поверх зшитків та підручників. Опустив під стіл руки… Захоплено розглядає фотографії… Екран темнішає…
Ну, ви вже знаєте, чому темнішає: те, що далі, – добре відоме кожному з вас… Солодкі плоди…
Екран темнішає знову надовго. Нічого нового, значного не трапиться з моїм героєм до самого кінця його підлітства. Гімназія, лекції, зубріжка, одиниці, «без обіду», – не дивлячись на старанність і обережність, що завжди відзначатимуть мого героя, – цигарки, троячки, крадені в батька, невдалі атаки на покоївок та все вдаліші самотні насолоди.
Майже студент
Із знайомих дверей гімназії виходять кілька дорослих гімназистів. Серед них – Інтеліґент. Йому років 18.
Ви можете помітити, що ролю дорослого інтеліґента грає той самий актор, що грав ролю батька на початкові фільму. Чи зроблено це режисером заради режиму економії, чи з якоюсь іншою метою – виявиться далі.
Молодь радісна, весела. Інтеліґент зупинився, оглядає вулицю навкруги, наче перше її бачить. Глибоко, легко зідхає. Зняв картуза, підставив вистрижену голову під ласкаве травневе сонце, від якого так приємно примружувати очі.
На картузі гімназичний герб. Інтеліґент відчув його рукою. Думка, що раптом родилася, негайно переводиться в життя. Інтеліґент здирає герба і з веселою люттю шпурляє його геть. Повернувся до дверей і смаковито плюнув…
Хто з вас, дорогі читачі, що закінчували школу в ті часи, не зрозуміє мого героя?.. Як на диво чудесно, між іншим, придумано, що випускові іспити завжди влаштовується весною… Нове життя, весняне молоде сонце, юна свіжа зелень, чисте тремтливе повітря, дівочі очі блимливо-таємничі, атестат у кишені – яка чудесна, світла, юна, сонячна гармонія!.. І це ж ще не все!..
Інтеліґент вдома перед дзеркалом примірює цивільний костюм. Милується собою, кокетує, радий безмежно. Пророблює антраша, підскакує, як козеня, танцює по кімнаті. Раптом зробив якнайсолідніше обличчя. Знову підходить до дзеркала, вітає чемно сам себе, підмигує… На столикові – рукавички й паличка. Інтеліґент щасливий тим і другим. Помилувавшися не тільки набалдашником, але і накінечником, Інтеліґент із щирим почуттям притиснув ціпочок до грудей. Натягує новенькі рукавички – теж перед дзеркалом. Ще раз мигнув собі – і, з виглядом цілком солідним, світським, вийшов із кімнати.
Ви ж розумієте – новий костюм, шикарно прасовані штани, капелюх, рукавички, ціпок – весна, сонце, атестат, блимлива таємниця в очах дівчат, що безперечно викриється вже тепер (аджеж – новий костюм, шикарно прасовані штани, капелюх і т. ін. й т. ін.)… яка ж чудова річ життя, і як багато є на світі ще найчудовіших речей: новий костюм, шикарно випрасовані штани й т. ін…