Хто не знає цих перших колючок кохання?.. Хто з нас не відчував цього болю? Хто не робив безнадійних спроб вирішити нерішиму загадку: чому це з коханою, іменно з нею, що їй так палко хочеться показати себе в своїм найкращім вигляді, перед якою хочеться блищати розумом, новим костюмом, гострістю, свіжо поголеними щоками, ґалянтністю, люб’язністю, вишуканою спритністю, манікюром – словом, всім тим, що так впливає на жіноче серце, – чому іменно з нею, з коханою, все це вдається значно трудніш, ніж будь з ким іншим? Чому це щастя появлятися перед коханою в шлюбному вбранні віддано нерозумною природою нерозумним тваринам – павичам, наприклад!.. Я знав одного чоловіка, у якого була така прикмета: коли він, уперше знайомлячись з жінкою, неголений, коли комірець у нього несвіжий, нігті й черевики не вичищено, – значить, він в цю жінку закохається.
І прикмета майже завжди виправдувалась…
Ці питання вихором крутяться, можливо, в голові мого героя… А можливо, що й ні. Не до питань! – Біологія, фізіологія, психологія, рефлексологія – все це звалилось на його молоді плечі… Кохання! Перше кохання!!. Ароматне й свіже, як перше ранішнє зідхання квітки, ніжне, як тремтіння вій коханої дівчини, неземне, як спіритичні стуки, неповториме, як схід сонця, безглузде, як баранячі очі в той кульмінаційний мент, коли хитрий праотець Іаков тримав перед ними рябеньку паличку в правильнім розрахункові на рябе овече потомство (диви Битіє).
Мій герой закоханий! Блискавично, скажено, пристрасно, ніжно, болізнобожественно й само собою – на все життя!..
Позаздріть, дорогі читачі, його стражданням! Позаздріть його незграбності, його неголеності, його відчуттю власного ідіотизму…
З виглядом людини, що їй у голову пройшла геніяльна думка, Інтеліґент хапається за кишеню й запитує:
«Хочете їсти?»
Дівчина трошки здивована, сміється, весело відмовляється… Інтеліґент раптом впадає в одчай.
Ви можете читати його думки: ідіот, йолоп, балбес, хамло і т. ін. і т. ін. – все це на власну адресу… Проте дівчина теж, здається, читає. Жінки незрівняно тонше розбираються в підсвідомих процесах, що обумовлюють наше життя, ніж ми, чоловіки. Довідайтеся у Фройда.
Дівчина дивиться на Інтеліґента, злегка посміхаючись. В її погляді – розуміння, трошки лукавства, м’яке співчуття і трошки насмішкуватости… Дівчина згоджується.
Інтеліґент з такою ж швидкістю повертається до життя. Витягає з кишені пакунок, хапається, рве мотузочок. Розгортає пакунок. Ковбаса і французька булка…
Обоє їдять. Інтеліґент ожив, повеселішав зовсім простодушно. Дівчина теж весела, але з певною домішкою лукавства.
Знаменита річ оце лукавство, наслідок відчуття женщиною своєї переваги, що її вона, по властивій їй тонкості, одверто не показує. Іноді буває, ви можете помітити це лукавство навіть в моменти повної перемоги над нею. Начебто парадоксально – почуття переваги й факт переможености… Нікоторого парадоксу! Женщина відчуває свою перевагу в ті моменти, коли мужчина абсолютно щирий і безпосередній. – Тому бійтесь, дорогі читачі, таких моментів. Мужчина в такі моменти голий і обеззброєний. Коли він короткозорий, тим гірше, бо безпосередність лишає його й без пенсне…
А женщини – їх нехай попереджують письменниці-жінки… Хоч би «Принцеса Грьоза», з Журналу для женщин (правда, кажуть, ніби то вона була бородатим і похмурим мужчиною, батьком чималої сім’ї).
Щастя
Невеличка кімната. Закінчується студентська вечірка. Самовар на столі згас. Порожні склянки з рештками виснажених шматочків цитрини, порожні тарілки із слідами знищених закусок із запасів сусідньої крамнички й інші сліди бенкету.
Попільничка набита «до отказу» недокурками, які стримлять з неї, як підстрижені голки їжака.
Молодь прощається з хазяїнами, теж студентами. Інтеліґент пильнує, щоб ні на хвильку не відстати від дівчини.
В передній гості одягаються. Інтеліґент подав пальто своїй дамі і кинувся на розшуки шинелі. До дівчини підходить красивий самовпевнений студент, пропонує провести її до дому. Інтеліґент почув, раптом повернувсь, завмер. Ревнощі, турбота, страх… Дівчина неґативно хитнула головою, показала очима на Інтеліґента. Інтеліґент просяяв і з десятикратною енерґією почав розкидувати чужі пальта…
Адже оце – вже щастя, мій читачу! Просто, хіба не правда? Кохана хитнула неґативно милою голівкою – і у вас в душі спалахнуло отаке яскраве й ніжне сонце… Чому? Від чого? Чи варто? – Не думайте про це! Поперше, це вам і не вдасться, раз ви закохані, подруге, відчувати в своїй душі яскраве й ніжне сонце – завжди варто. Це надто рідко вдається…