Інтеліґент об руку з дівчиною підходять до її дому. На вулицях безлюдно. Глупа ніч…
Дівчина подзвонила швайцару…
Прощаються. Інтеліґент затримує руку дівчини. Говорить їй щось, що докупи не збереш, але – дуже й дуже ніжне… Дівчина низько вклонила голову, заховалася в футро коміра… Інтеліґент невміло цілує їй руку… Дівчина руки не відбирає… Інтеліґент несміливо вклоняється до її обличчя. Дівчина соромливо відвертається…
В парадному засвітилося…
Дівчина швидко глянула на двері й швидко підставила Інтеліґенту щоку. Поцілунок потрапив майже в повітря. Дівчина вирвалась і кинулась до дверей. Інтеліґент трохи збентежений…
Дівчина кілька разів весело вклонила головою, помахала ручкою і зникла в дверях…
Інтеліґент дивиться на двері, доки світло в парадному знову не гасне. Повернувся було, зробив два кроки, ще раз подивився назад.
Мені жалко вас, читачу, коли ви не розумієте того, що переживає зараз мій герой. Можливо, що ви завжди пам’ятаєте, що «кохання – це обмін двох фантазій та контакт двох епідерм»? Звичайно, і тут відбулося лише доторкання двох епідерм, – але ж що за діло мойому героєві до форми визначення того, що відбулося? Факт! Чудесний, дивний, потрясаючий факт! – Поцілунок! – Вона дозволила йому поцілувати себе, а значить… Значить!.. Значить!!! Ой, немає сил сказати, що це значить…
У Інтеліґента гордовитий вигляд тріюмфатора. Махнув руками, зовсім несолідно підскочив, вдаривши себе п’ятами по сідалищу… Пішов вулицею надто широкими кроками, надто енерґійно розмахуючи руками…
Щастя переповнює мого героя, переливається через край. Могутнє джерело творчих сил – кохання – палає в ньому міцним вогнищем. Вогонь цей не руйнує, але творить. Мій герой переповнений енергією й силами, він мусить негайно покорити світ, написати великий твір, зробитися всесвітнім ученим, скінчити університет, розбагатіти, як Морґан, стати могутнім і прекрасним…
Назустріч Інтеліґенту йде красивий студент з товаришем. Зупиняються, балакають. Красивий тримається звисока, поблажливо. Інтеліґент, переповнений бурхливими почуттями, розмахує руками, смикає за рукава обох студентів…
Ви ж розумієте: він мусить негайно покорити світ, скінчити університет, зробитися прекрасним, виграти 200.000 і т. ін., але…
…не можна ж іти додому в такому настрої!
Товариш красивого студента м’який, як віск. Красивий витримано подумав, глянув на годинника… Без чверти три… Діловито запитує про фінанси. Інтеліґент весело ляскає по кишені…
Всі в трьох сідають на візника. Красивий студент говорить адресу:
«Петровська чайна».
Вона ж – «Комариха».
Ледве освітлені маленькі ординарні двері з розбитим склом, заклеєним папером. Хід униз, у підвал, і з тротуару до дверей треба спускатися по стоптаних східцях.
Над дверима вивіска:
НОЧНАЯ ЧАЙНАЯ ДЛЯ ИЗВОЩИКОВЬ М. В. КОМАРОВОЙ
Спиною до дверей на вулиці – солідна фігура городовика.
Красивий студент спиняє візника, не доїжджаючи до чайної. Інтеліґент розплачується. Студенти далі йдуть пішки.
Красивий взяв у Інтеліґента грошей, пішов вперед. Інтеліґенту й другому, мовчки, вказав на двері. Сам підійшов до городовика і заплатив. Городовик діловито козирнув. Демонстративно стоїть спиною до дверей. Студенти входять у чайну…
Городовик подивився в руку, закрутив пишного вуса, підняв полу шинелі й заховав монету в кишеню штанів…
Слово чесне – це не для ідеології. Чиста правда. Мзда давалася не за право входу, звичайно, а на всякий випадок… – швидше за право виходу.
Досить велика низька кімната. Стеля – склепінням – і стіни пофарбовано брудносірою олійною фарбою. Фарба блищить від випарів, що осіли на неї густою росою. Лямпочки горять попід стелею в авреолах тютюнового диму. Столики майже всі занято. Основний континґент публіки: студенти, представники художнього суспільства, окремі Інтеліґенти віку солідного і – повії не дорожче трьох карбованців… Бігають «полові» в «косоворотках», брудних передничках з іще бруднішими серветками на лівій руці.
Студенти займають столика. Скатірка подрана й залита чимось. Стільці розхитані… Красивий дає замовлення:
«Три пари чаю й закуска».
Інтеліґент здивовано дивиться на красивого. Той звисока посміхається, показує навкруги. Інтеліґент оглядається.
Мій дорогий читачу! Доки мій, не менш дорогий, герой оглядатиме з властивою його молодості жадібністю представників чоловічої породи його кляси, що його оточують, мені хочеться побалакати з вами про загадкову тягу культурного індивідуума до бруду. Чудна властивість, що ріднить його з відомою домашньою твариною… Культурний індивідуум, що так цінує блага цивілізованого побуту, що любить ванну, чисту білизну, манікюр… і раптом – Петровська чайна. (Такі є у кожнім місті)… А проте – спочатку подивіться…