… вгору по східцях успіху
У хазяїна вечір. Обстановка типова. Позолота повсюди, де можна. Концертовий рояль. У рояля таперша. Фарбована долівка із слідами полотняних доріжок, що їх знято ради урочистого дня разом з мебльовими чехлами… Багацько гостей. Шумно й безтолково.
Хазяїн у довгополому сурдуті важно сидить серед однотипних мужчин.
Хазяйка в блискучій шовковій сукні, обвішана надтою кількістю дорогоцінностей, розпливла й непорушна, як Будда, сидить серед однотипних жінок.
Хазяйська дочка, безбарвна, але кокетлива, маніриться, маніжиться, балакаючи з групою молодих людей.
Тип цих молодих чоловіків визначається словом «саврас». – Я точно не знаю, що саме значить це слово, але в ужитку його відносно людини воно зазначає, перш за все, купецького синка, а потім – щось подібне до оболтуса. – Проте, що саме значить слово «оболтус», – я теж не знаю… Зрозумієте…
Молодь чинно танцює вальс.
Сваволять – на законних засадах – лише дириґент танців та ще два-три кавалери, трошки надто веселі. – Дириґент найбільш великосвітський юнак з усіх саврасів. Свавіллям, власне кажучи, його поведінки назвати не можна. Правда, він галасує на всю глотку, але ж по-французьки, з прононсом, що стверджує достохвальну вірність його своїй національності. Він розкуйовджений і спітнілий, – але ж спробуйте ви самі хоч раз побути дириґентом танців… Кавалери – тільки ігриві: вони притоптують закаблуками, крутять своїх дам із швидкістю дзиґи, або, в бажанні розважити громаду, доречно роблять вигляд, нібито падають, або підставляють ногу іншим кавалерам… Все молодо, весело й бадьоро…
Інтеліґент із задоволенням танцює з якоюсь гарненькою панночкою. Хазяйська дочка, обмахуючися струсевим віялом, непомітно стежить.
Дивіться уважно! В безбарвних очах її помітний вогонь. Цей вогонь запалений почуттям вічним, як світ, як кохання. Жіночі ревнощі! Найнебезпечніше місце в кам’яних мурах, що в них замкнене жіноче серце… Далі ще доведеться повернутися до цього.
Хазяйська дочка покликала Інтеліґента. Інтеліґент поспішно, хоч і з явним жалем, покинув панночку й підійшов до дочки. Він мило залицяється, вона мило кокетує. З-за віяла вона обстрілює його поглядами, що в них догадливий глядач мусить помітити лукавство й привабливий вогонь.
Мій герой досить догадливий… Невдалий досвід з дівчиною в попередній частині послужив йому на користь, дозволивши значно поширити межі досвідів вдалих… Все до кращого в цім найкращім із світів…
В кімнаті для паління мужчини палять, зібравшися групами. Жваві балачки. В кількох групах говорить хтонебудь один пониженим голосом, решта уважно прислухаються. Дослухавши до кінця, – всі іржуть.
Не згадую, в якого письменника запам’ятав я уривок з якогось, очевидно одеського, оповідання: «… Ну, он заходит в аптеку. Что может быть нужно молодому человеку в аптеке, – я вас спрашиваю. – Ну, конечно, аспирин…» – Чого можуть іржати молоді чоловіки, – я вас запитую. – Ну, звичайно, не від аспірину…
Інтеліґент замислився. Байдуже вислухав якогось франта, що підійшов до нього з чимось, мабуть, дуже веселим. Франт образився і відійшов. Інтеліґент думає…
І знову ви бачите його думки. Серйозні, значні думки. Окремі моменти сьогоднішні й минулі, його зустрічів з хазяйською дочкою явно свідчать її безперечну до нього симпатію… Мій герой уже дорослий мужчина. Він знає, що одруження – діло велике й святе… Мій герой – вже дорослий, серйозний мужчина. Він так само добре знає, що п’ятдесят тисяч на вулиці не валяються… Він з такою рішучістю шпурнув недокурок долу, що ви вже передбачаєте наступний кадр.
В домашнім кабінеті «сам» сидить за столом. Входить Інтеліґент. Фрак. «Сам» зрозуміло підбирає губи й підводить брови. Інтеліґент якнайповажніше вклоняється…
Деклярація
«Сам» не відмовляє, але й не погоджується. Роздивляється Інтеліґента, напівпосміхаючися. В роздумі випинає нижню губу. Барабанить коротенькими пальцями по столу. Когось кличе…
В кімнату впливає «сама»…
Інтеліґент ще раз якнайповажніше вклоняється, підходить до ручки. «Сам» сповіщає про новину дружину. «Сама», не змінюючи виразу запливлого обличчя, починає швидко моргати очима. З очей по розлогих щоках покотилися дрібненькі сльози…
Ви не будете, сподіваюся, вимагати від мене нового розчулення при такій прояві святої матірньої любови: я досить розчулювався з приводу цього на початку першої частини… Цілком досить! – А проте – видовисько, звичайно, зворушливе…