«Сам» байдуже махнув рукою на дружину. Знову обмірковує, знову оглядає Інтеліґента з голови до ніг. Інтеліґент злегка здвигує плечі і також непомітно оглядає себе. «Сам» говорить в роздумі:
«Хлопець нічого… Хлюстуватий тільки трошки…».
Слово «хлюстуватий» походить від слова «хлюст» і має дуже складне значення: худорлявий, слабкий, миршавий, але ж у той час – «ловкач», злодійкуватий, брехунець і т. ін… значення в усякім разі не дуже приємне. Шановний хазяїн мого героя людина стара, людина тих часів, коли однаково цінувалися цноти фізичні й цноти високо інтелектуальні. Сам він, наприклад, в своїй юності однаково успішно брав участь в «стінках», працюючи кулаками, а також проквітав у крамниці свого хазяїна, що вона за кілька років стала цілком зненацька його власною. Отже не треба бути в претенсії, коли вишукана постать мого героя, його тонка талія, вузенькі плечі і в деякій мірі запалі груди, що наближаються до типу, так званого, чомусь, «курчачого», – коли вся оця вишуканість мого героя, прямий наслідок виховання ніжного й делікатного, – високошановний Сава Єремійович іменує трошки презирливим терміном «хлюстуватости»… Правда, з боку інтелектуального, вживаючи цього терміна, Сава Єремійович, звичайно, робить мойому героєві комплімента, не зовсім незаслугованого…
«Сама» з дерев’яною фізіономією швидко моргає очима й плаче дрібними сльозами…
Інтеліґентові трошки ніяково. Він намагається заховати ніяковість, сприйняти хазяйську заяву, як милий жарт. Примушено посміхається. «Сам», не дивлячися на нього, посилає дружину за дочкою. Дружина, плачучи, випливає.
«Сам» не дивиться на Інтеліґента. Відкинувся в фотелі, склав руки на животі й дивиться на каламар. Інтеліґент почуває себе погано. Переступає з ноги на ногу… Раптом ожив, зробив стурбоване обличчя.
Входить мамаша з дочкою.
«Сам» суворо сповіщає дочку про те, що трапилося… Дочка стурбована, зраділа; соромливо дивиться долу. «Сам» усміхнувся, стукнув долонею по столу…
Родительське благословіння
Молоді навколішках. «Сам» і «сама» благословляють їх іконою… Екран темнішає…
Церемоніял цей відомий і тому нецікавий. А коли комунебудь і невідомий, то це й не потрібно: релігійний забобон… До речі – чи релігійний мій герой? – Багацько разів продивившися картину спочатку до кінця, не зможу вам відповісти позитивно. Звичайно, в данім разі не міг же він розгравати дон Кіхота, хоч би він навіть і не релігійний: аджеж одруження – діло велике й святе, як ви пам’ятаєте, а дон Кіхот – божевільний… Мій герой жениться. Входить до стану, що є священнішим обов’язком кожного чесного громадянина. Бо стовп держави – сім’я. Спадкова тонкість і культурність і надбаний життьовий досвід мого героя зіллються в прекрасній гармонії з незайманою чистотою і спадковим міцним здоров’ям обраниці його серця… Здається, треба було б покричати «ура». – Покричіть, дорогий читачу…
Серед ясного дня…
Інтеліґент, радісний і бадьорий, швидко входить в передню. Досить нескромно приласкав покоївку, що відкрила йому двері. Раптом відскочив… Ніжно цілує дружину, що вийшла назустріч, і починає весело й жваво розказувати. Розказ продовжується в кімнаті на канапці. Інтеліґент весело жестикулює.
Коли ми розповідаємо про приємні речі, ми, звичайно, любимо розповідати докладно й довго… Це зрозуміло. Проте, коли ми розповідаємо про свої неприємності та страждання, ми звичайно розповідаємо докладно й довго… Це теж зрозуміло. Так ось суть розповіді мого героя така:
Дуже поважний генерал милостиво здоровкається з Інтеліґентом.
Те саме робить дуже поважна дама. Інтеліґент якнайповажніше прикладується до її ручки.
Те саме робить дуже поважний цивільний із стрічкою під сурдутом.
Те саме роблять якісь то живі мощі, по деяких ознаках жіночої статі. Мощі, очевидно, надзвичайної поважности. Мощі милостиво кивають трясучою головою. Інтеліґент благоговійно прикладається до ручки.
Читачу, подивіться уважно на цих людей, на оцих безперечно державних мужів і державних жон. Від їхньої волі залежить доля мільйонів простих смертних, доля народу, того самого, що його обслуговувати вибрав своїм уділом мій герой… Приєднаймося до чистої й такої наявної радости мойого героя…
Інтеліґент з радісною жестикуляцією розповідає. Дружина жадібно – вухами, очима, всією істотою – слухає… Інтеліґент, урочисто показуючи на себе, говорить:
«Секретар громади християнського спасіння падших женщин».
На екрані ще раз промайнули генерал, дама, цивільний, мощі… Дружина пристрасно, з запалом обіймає супруга…