Выбрать главу

Бідні дівчата, що зійшли із шляху істини, що попали на шляхи розпусти, завдяки власній слабкості та нестійкості… Бідні дівиці з Петровськоі чайної. Мій благородний герой не пам’ятає зла, що одна з вас йому спричинила… Він – секретар християнської громади, він – незлобивий, як ягнятко. Він відкриває вам усім шлях до спасіння… Ідіть до нього, і він з вас вибере самих достойних, він познайомиться із вами, узнає, вмістить до притулка, де ви будете жити як Христові наречені: працювати, молитися, умертвляти тіло й знову працювати. Таким чином ви спокутуєте перед Богом свої гріхи, а перед суспільством ту шкоду, що йому спричинила ваша нечестива поведінка… Мій герой буде частенько завітувати до вас… Найбільше старанно – умертвляйте тіло… Він допоможе вам.

… грім!

На екрані – живі ляльки. Мішок, одягнений у фрак із написом на пузі – 1.000.000.000, з ніжками, ручками й головою в німецькій касці, сильно насідає на дві других таких самих ляльки: французьку з півнем і англійську – в циліндрі зі смугастою англійською стрічкою… У віддаленні стоїть ще одна лялька… Німецька лялька примушує худіти обидві ляльки. Сама вона при цьому пухне. Крім того, нулі з пуз французької й англійської ляльок відпадають і чудесним чином перелітають на живіт ляльки німецької… Дві ляльки тікають. Німецька стоїть, прийнявши дуже урочисту позу… Ляльки повертаються, тягнучи за собою якийсь дуже хитрий механізм: коліщатка, важільця, ниточки, дротики. Механізм встановлюється посередині. На ньому напис: «дипломатія». Ляльки таскають до нього ту ляльку, що стояла осторонь. Це Микола II. До рук, ніг і голови його прив’язується ниточки від механізму. Після цього французька й німецька ляльки починають натискувати на важільки й повертати колеса…

Лялька Миколи II оживає. Повертається до німецької ляльки, робить люте обличчя, розмахує сердито руками, широко роззявляє рота й лопоче…

Гра в ляльки скінчилася!.. Далі знову – життя…

По людній вулиці великого міста летять хлопчики-газетярі. Листки швидко розходяться по руках. Вся вулиця рябіє білими плямами. Хлопчики кричать несамовито…

Одне слово. Одне довжелезне, плисковате, брязкітне, тупе й пронизливе слово: «мобілізація». Мобілізація!..

Війна!..

Заядлий фінансист потирає руки.

Хоробрий генерал молодцем випрямився.

Спритний спекулянт з захопленням лускає пальцями…

Війна!..

Робітник, сутулий від роботи, ще більше згорбився.

Мужики, дід і баба, отупілі від горя, дивляться услід сину.

Син п’яний, з розпачливим обличчям, хитається, співає…

Війна!!!

Інтеліґент у «громаді» говорить патріотичну промову. Йому милостиво плещуть…

Інтеліґент вдома, настроєний зовсім непатріотично. Пригнічений, – і дружина пригнічена не менше…

Мобілізація, дорогий читачу… Мобілізація…

Навчання спасінню отчизни

Поле. Група солдатів і вчителів. По команді: «На ру-ку!» шеренга солдатів бере наперевіс. Взводний проходить уздовж ряду багнетів.

Один з них дрижить і падає. Взводний штовхнув його вгору.

Звичайно, це багнет мого дорогого героя. Ви ж ні трошки не здивовані, мій читачу… А взагалі – сумна це історія…

Інтеліґент напружується. Утримати ґвинтівку не має сил.

Та й звідки ж їм взятися?

Взводний деякий час дивиться. Багатозмістовне мовчання. Плюнув і пішов далі…

Він теж правий…

Прив’язане канатом висить солом’яне опудало.

Це опудало є образ німця, ворога й людини. Воно служить для навчання багнетовим «прийомам».

По команді взводного солдати по черзі з ґвинтівками наперевіс біжать до опудала.

Пробігають одна за одною солдатські фізіономії з широко роззявленими ротами.

Роти кричать:

«У-р-р-р-р-р-а!»

Підбігши до опудала, солдати встромляють у нього багнети.

Це опудало є образ німця, ворога й людини. Вам, мій дорогий читачу, чи доводилося колись встромляти багнета в живу людину?.. Я, автор і ваш друг (згадайте передмову), – я не буду вам зараз пояснювати, як це робиться і які почуття при цьому переживає той, хто встромляє (і той, в кого встромляють). Я відмовляюся від ролі тлумача на певний час. Аджеж бо я – жива людина… Та, врешті, стійте, – це ж тільки опудало… Чого ж це ми розводимо гістерію?!

Солдат люто з бігу встромляє багнета… Висмикнув і зник з кадру…

Якась солдатська фізіономія (чергова, очевидно) – рот роззявлений до вухів – кричить:

«… а-а-а-а-а-а!»

Від шерегу відділяється черговий – Інтеліґент.

Прошу співчуття. Мій герой не звик до грубих фізичних вправ. Бігати він не вміє, тим більше в таких величезних зашкарублих чоботях… Його обличчя показує, як бачите, цілком законні й обґрунтовані почуття. Його обличчя показує конечне незадоволення і навіть образу. Іменно образу…