Урок «політграмоти» триває далі. Могутня, монументальна філософська система втілюється в свідомість захисників Віри, Царя і Отечества… Хто є ворог зовнішній?.. Режисер його покаже вам зараз точнісінько так, як взводний розказує про нього своїм учням.
Товстий німецький солдат великим ножем відрізує вуха бідному російському солдатові.
Австрійський солдат з чорненькими вусиками відрізує носа тому самому російському солдатові.
Носатий, чорний, страшний турок перегризає горлянку тому самому російському солдатові…
Взводний запитує, чи зрозуміло. Голови, стверджуючи, вклоняються.
Інтеліґент серйозно хитнув головою.
«Хто є ворог внутрішній?»
Питання зовнішньої політики, як бачите, вже вирішено… Не менш просто, чітко й монументально вирішуються й питання політики внутрішньої в цій простій, величній, філософсько-політичній системі…
Революціонер у чорній сорочці. Довжелезне, розкуйовджене волосся. Вигляд страшний. Зуби вищирено. Під пахвою пака з великим написом: «Проклямації»…
Єврей студент, – кучерявий з горбатим носом. Підкреслено-семітський тип. В руках величезна бомба з ґнотом. Ґніт курить…
Взводний знову запитує, чи зрозуміло. Солдати знову кивають головами.
Інтеліґент також серйозно вклонив голову.
Трудно не зрозуміти…
Марія Савівна вплинула…
Зібрання «Громади»… Інтеліґент в земгусарській формі робить доповідь. Інтеліґент діловитий і бадьорий.
«З пропозиції її Ясности нашої предсідательниці…»
Якнайповажніший поклон Інтеліґента.
Мощі трусяться…
«… наша Громада віднині працює на оборону…»
«Громада» плеще руками. Інтеліґент продовжує із щирим патосом:
«… і називається: «Громадою по вишуканню приданого для дочок упалих штабофіцерів»».
Оплески всієї громади… Екран темнішає.
Така «громада» була – я цілком певний в цьому. А коли її й не було, то тільки тому, що я в той час не писав цього роману, і ця думка нікому іншому не припала. Бо не до «пропащих женщин» під час великої війни. Пропащі женщини самі працювали на оборону, замінюючи російському воїну покинутих жінок та коханок і збагачуючи його, крім всякого іншого досвіду, також і спеціяльними знаннями, необхідними й корисними в домашнім побуті. Ці знання й досвід, як відомо, широко вжито було російським воїном після демобілізації… Дивися статистику…
Екран потемнішав… Темп картини стає все більш скажений. Фільм намагається навздогнати життя. Безперервна нитка, що зв’язує подію з подією, натягується і місцями вривається. Монтаж стає переривчастим, іде плижками… Життя мчить вихорем… Події справляють вражіння вибухів, бо безпосередній свідок їх не в силах усвідомити їхнє зародження, розвинення й розрішення: надто мало часу, надто великі події… Темп картини стає все більш скажений… Роки п’ятнадцятий, шістнадцятий…
«… Распутін…»
Кілька окремих облич. Зніяковілих, полохливих, пересичених змістом, пригнічених. Обличчя дружини, що говорить: «тсс»…
Ви не помітили нічого спільного в усіх цих різноманітних виразах? – Спільне є завжди в таких випадках: задоволення… Так, так, – не дивлячися навіть на пригніченість… Люди страшенно люблять подібні балачки про свою владу, смакують їх, насолоджуються, а хто навіть слинку пускає. Необхідність таємниці – тільки посилює задоволення. Як перець, скажімо… Необхідність ця, звичайно, очевидна й безперечна. Мій герой – людина розумна й тому завжди законослухняна та льояльна…
Інтеліґент, б’ючи себе в груди, з щирим почуттям вигукує:
«Куди ми йдемо?!»
Ніхто не відповідає, але всі, кожен по-свойому, захоплені… Інтеліґент робить страшне обличчя:
«Так це ж…»
Тривожне очікування на лицях слухачів напружується до останнього…
«… революція!!!»
Лиця слухачів цілком збентежені… Екран темнішає.
Дорогий читачу, для нас з вами зараз слово «революція» стало таким же звичайним, як слово «здрастуйте». Тому, можливо, вам трудно буде зараз зрозуміти страшний вплив, що в ті часи це слово робило на суспільство, в якому мій герой жив… Проте багацько з вас теж жили в ті часи в тому суспільстві, – вам досить просто згадати… Згадайте ще купчиху в Островського з «металом», «пеплом» і «жупелом»…
Екран темнішає, не будучи в силах передати з належною яскравістю ті збентежені почуття, що обурювали певну частину громадянства в ті передгрозові дні… Та й нічого приємного не було в цих картинах… На темному екрані з’являються контури літер: