Інтеліґент швидко йде, майже біжить вулицею…
«…а також і майно».
Інтеліґент швидко біжить східцями банку…
В гарненькій квартирці Інтеліґента його дружина, хапаючися, «переховує цінності»…
Я казав, що мій герой дещо зрозуміє з самого початку… Стара ґвардія вмирає, але не здається. Щирий член партії І. І. не вмирає і не здається… Коли чесно забути давно забуту офіціяльну романтику часів Бонапарте, доведеться визнати, що поведінка І. І. має куди більше рації…
Інтеліґент виходить з банку. Обличчя майже цілком задоволене і далеко спокійніше, ніж у попередньому кадрі. Помацав унутрішню кишеню.
Жест, як відомо, інстинктивний і мудрий: перевірка і зайвий момент задоволення…
В гарненькій квартирці Інтеліґента безладдя… Дружина Інтеліґента виснажує всю фантазію, у творчих муках винаходить методи переховування – знайшла! Геніяльна ідея! – Болонка.
В нашийнику болонки відпорола підшивку. Нашийник перетворився в сосиску. Сосиска напхана обручиками, камінчиками й іншим таким.
Болонка, нахиливши на бік головку, уважно дивиться на роботу хазяйки.
І, звичайно, нічого не розуміє…
Інтеліґент стукає в двері маленького ювелірного маґазинчика. Старий хазяїн довго не відчиняє. Розглядає його з середини. Переговори. Нарешті, двері відчиняються.
Розмова йде далі в маґазинчику. Дідок дуже енерґійно і дуже правдиво крутить головою неґативно. Шия в нього довга, тонка й суха, але – тривала… Інтеліґент переконує його з майстерністю досвідченого мітинґового оратора. Виймає з кишені і кладе на прилавок пачку кредиток. Дідок перестав крутити головою. Замислено дивиться на кредитки. Вирішив і поліз за пазуху. Витягає маленький замшевий капшук, з-за прилавку витягає терези. Висипає з капшука кілька камінчиків.
В гарненькій квартирці Інтеліґента його дружина все ще пакує нашийник.
Болонка, нахиливши голову в бік, уважно дивиться на її роботу…
І, звичайно, і досі нічогісінько не розуміє…
Старий хазяїн випускає Інтеліґента з дверей маґазинчика.
Інтеліґент, зробивши кілька кроків, оглядається і з задоволенням потирає руки.
Старий хазяїн відійшов від дверей, оглянувся і з неменшим задоволенням потер руки…
Перша ознака ідеально чесного гандлю: обидві сторони задоволені. Отже, помилково буде гадати, що хтось у даному разі був шахраєм…
Дома Інтеліґент показує дружині свої надбання. Дружина демонструє свій винахід. Обоє цілком задоволені з діяльности одне одного…
Екран темніє… Павза…
Перші дні… Незрівняні перші дні. Повні незрівняного запалу й патосу для всяких божевільних і озвірілої «черни». Повні глибокого (звичайно, громадського) суму для мого дорослого героя, що не був сліпий, що все бачив, усе передбачав…
Панорама величезного міста… Червоний прапор затуляє ввесь екран – ДА ЗДРАВСТВУЕТ СОВЕТСКАЯ ВЛАСТЬ.
Коло Інтеліґентів сидить у похмурій розпуці, розпачливо хитаючи головами… ЗАГИНУЛА РЕВОЛЮЦІЯ…
Знову йдуть дні, великі, як роки, швидкі, як хвилини… Сказано тезу, надійшли часи антитези – так, принаймні, говорять сліпі. Ні – не піддурити щире громадянське серце мого героя такою дешевкою… Він бачить факти.
Карта Росії… На мапі з’являються написи: «Українська Республіка», «Кримська Республіка», «Царево-Кокшайська Республіка», «Весьєгонська Республіка»… Дедалі більше написів, дедалі дрібніші літери – вся карта вкривається республіками…
Коло Інтеліґентів сидить в похмурій розпуці, розпачливо хитаючи головами… ЗАГИНУЛА ВЕЛИКА РОСІЯ…
Екран темніє… Довга темрява…
Чорна і безнадійна, як розпука мого героя, що втратив усе, що є цінного для громадянина: батьківщину, волю, посаду – все…
Більшовицькі страхіття