Посадка в теплушки. Інтеліґент і жінка одягнені по-пролетарському. Жінка підперезана мотузком. З-під жакета в неї виглядає морда болонки.
Тесть з тещею, в настрої дуже сумному, проводять. Теща моргає очима і плаче дрібними сльозинками з дерев’яним виразом розпливлого обличчя.
Інтеліґент з дружиною дуже заклопотані кошиками, чемоданами, клунками та картонками. Всього цього – маса. Обоє метушаться. Заважають інші пасажири, що теж вантажаться.
Нарешті починається слізне прощання.
Пробігає аґент ДТЧК. Крикнув поспішати…
Як відомо, встановивши на залізницях два дзвінки, ми зробили два кроки назад, бо одним з перших досягнень наших було цілковите знищення всяких дзвінків, разом з розписом… Таки є дещо справедливого в твердженнях опозиції…
Дочка з силою видирається з ніжних обіймів мамаші і починає лізти в вагон.
Ви колинебудь лазили в товарний вагон? Коли лазили, то зрозумієте трагедію культурної женщини, поставленої перед такою проблемою… Проте не знаю, як чого іншого, а лазити в теплушки революція навчила і контрреволюціонерів…
Червоноармієць, що стояв збоку дверей, побачив болонку, яка дуже заважала своїй хазяйці, і трохи глузливо усміхнувся. Усміхнувся і ткнув обережно чорним пальцем в чорненький лакований носик.
Марія Савівна відскочила, як опечена. Марія Савівна вистрелила в червоноармійця поглядом, що в ньому невідомо чого більше – переляку, чи люті.
На обличчі червоноармійця здивовання. Здвигнув плечима, плюнув, зробився офіціяльний і почав підганяти пасажирів.
Знову пробіг аґент.
Інтеліґент якось уштовхнув дружину в вагон і вліз сам з допомогою тестя.
Паровіз смикнув. Поїзд рушив… Хустинки замаяли в повітрі.
Зворушливий спосіб близьких людей зробити себе видимими один одному якнайдовший час… Звичайно роблять так: махають хустинкою 1/2 хвилини, повертаються й ідуть додому або на своє місце в вагоні. – Отак багато зворушливих і чудових звичаїв пережили самі себе: вживати їх або ніколи, або шкідливо. Рукостискання, приміром, передає заразу… Крім того – не плюйте, бажаючи висловити незадоволення, не кашляйте, бажаючи звернути на себе увагу, не здіймайте на холоді капелюха, бажаючи привітати милу даму, коли ви лисі. Ввічливість та уважність до дам лисих – річ обмежена… Проте, хоч це й корисні вказівки, але, здається, не на тему…
Чистилище
Прикордонна варта перевіряє майно Інтеліґента. Корзини й вузли розв’язані.
Інтеліґент метушиться, виявляє аж надто всіляку покірність. Один з аґентів лічить білизну. Відрахував 12 штук, запитав через плече у старшого, чи правильно. Старший хитнув головою.
Аґент відкладає у бік решту білизни. Переконливо і багатословно щось пояснює Інтеліґентові. Той енерґійно погоджується, робить радісно готовну усмішку. Але словоохочому аґентові мало. Він знову звертається до старшого.
Той неохоче виймає з кишені потертого папірця.
Аґент говорить швиденько й ласкаво, показує папірця Інтеліґентові. Це – «Інструкція огляду вантажа тих, що виїздять за межі РСФРР».
Аґент пояснює.
Інтеліґент енерґійно погоджується…
Дружина Інтеліґента стоїть осторонь. На лиці – стримана тривога. Речей теж дуже жаль…
Другий аґент, простуватий сільський хлопець, витяг з кошика і тримає двома пальцями ніжно мережане дессу. Розглядає уважно й здивовано. Запитливо глянув на старшого.
Старший посміхнувся, пояснює.
Словоохочий аґент теж весело посміхається і теж пояснює з усіма подробицями.
Другий аґент ніяково усміхається.
Обличчя Марії Савівни – обурене, шоковане…
Жах! Вона наче на собі самій відчуває дотик брудних пальців оцього хлопця, цього звіра… Яке знущання!.. Вона викине геть це дессу!.. А проте, не викине…
Другий аґент, засоромлений, вкладає дессу назад в кошик і даремне намагається пригладити його долонею…
Останні страхіття
По шосе йдуть Інтеліґент з дружиною, навантажені понад силу. За кілька кроків попереду – другий аґент. Жінці Інтеліґента особливо незручно через собачку.
Аґент кілька разів оглядається. Допомогти цим буржуям, чи ні? Поправив на плечі ґвинтівку, підійшов до жінки Інтеліґента і мовчки взявся за найбільший клунок. Марія Савівна перелякана – але віддала. Дивиться недовірливо, з острахом. Аґент кинув клунок на плече і пішов далі.
Жінка Інтеліґентова йде зараз майже порожнем. Вільною рукою притискує до грудей болонку. Час від часу поглядає на аґента, що йде трохи зігнувшися, під тягаром її клунка. Інтеліґент ледве лізе, перевантажений майном…