Ми, люди, надзвичайно рідко здатні усвідомити своє щастя. Мій герой і його дружина роблять останні кроки на більшовицькій землі, але тисячі дрібниць, оформлених у кошики, клунки, болонку й картонки – пригноблють їх, впливаючи безпосередньо на сприймання… Скиньте з плеч ваші кошики й клунки, дорогий читачу! Всі люди, а значить і ви, завжди кудинебудь ідуть. Ми ніколи нікуди не доходимо, крім смерти, бо досягнення – це зупинка, припинення руху, а це й є смерть. Але ми раз-у-раз робимо останні кроки перед брамою раю… Киньте ваші кошики й клунки. Кожен крок – єдиний, кожен крок – досягнення, кожен крок – радість. І кожен крок мусить бути легкий. Киньте ваші кошики й клунки і не думайте, що це – не на тему.
Біля брами раю
На тому ж шосе рогатка. Біля рогатки натовп утікачів. Натовп увесь інтеліґентський, хоч і одягнений дуже скромно.
У всіх клунки, кошики. Всі збентежені. У всіх жагуче прагнення – на той бік рогатки. Товчуться, штовхаються. На обличчях страждання, злість, лють. Скандалів нема лише тому, що згадане прагнення пересилює всі емоції.
Це не натовп грішних душ, що благають впустити їх у рай: вони ні в чім себе не почувають винними. Навпаки, скорше вони святі, пророки, що їм «нєсть мєста в своєм отечествє»… Хіба не пророкували вони загибелі Великої Росії? Хіба вони збрехали? Де Єдина Недєліма? Тож то й воно… Горе нам! Як говорила мені одна бабуня, розбиваючи вщент мою арґументацію: «Раніш ви могли сказати: я руський, я українець, а тепер – я есересерський, я уесереринець…». І справді ж бо, дорогий читачу…
Янголи, що охороняють вхід
З другого боку рогатки, перед бар’єром, що мало не ламається від натиску, ходять два німецькі солдати в сталевих шоломах.
За бар’єром – обличчя, руки, очі, роти… Все це виявляє пекуче змагання – єдиний крок, по цей бік бар’єру. Молоді, старі, мужчини, женщини – жестикулюють, кричать, благають, лементують. Багато хто розмахує документами.
Солдати байдуже ходять уздовж бар’єра.
Інтеліґент, перехилившися через бар’єр, розмахує якимись папірцями, щось кричить несамовито.
Солдат кинувся до нього, замахнувшися ручною ґранатою.
Фізіономія солдатова широко роззявила рота. Реве:
«Zuruck!»
Інтеліґент відскочив. Обличчя обурене.
Проте річ природна. Адже для представника культурної нації в мойому герої, що стоїть на більшовицькій землі, є щось таке, – не знаю, як сказати, – щось таке від бидла, чи що…
Інтеліґент оглянувся у всі боки і, побачивши, що експансивний солдат кинувся в інший бік, приймає змовницький вигляд і починає розмову на миґах з другим солдатом. Другий солдат – флегматик і жадної участи в подіях не бере. Солдат флегматично підходить.
Інтеліґент пошепки переконливо балакає з ним. Пхнув йому щось у руку. Солдат флегматично вислухав, флегматично подивився собі в долоню і флегматичним жестом дозволив Інтеліґентові пролізти під бар’єр.
«Любви все возрасты покорны», як то кажуть… А проте – це я помилився… «Люди разных каст и стран»… – ось! У Інтеліґента в опері була своя льожа. Звідти, – не тільки наука, але й мистецтво скорочує нам шляхи швидко минущого життя. Навіть опера. Про літературу й говорити не доводиться. Візьміть хоч би цей роман… Отже, читайте, дорогий читачу, – витягайте, скорочуйте досвід і не ходіть до опери.
Інтеліґент швидко, майже бігом, іде по шосе від рогатки. В натовпі за бар’єром – вибух обурення. Крики, бурхливі рухи.
Одність партії І. І. порушена! Порушив її мій герой. Мені сумно визнавати це, але, вважаючи безсторонність за свою найвищу чесноту, я мушу констатувати таку прикру істину… Організація виявила себе не досить міцною… Вибачте, я забув, що організації ця партія зовсім не мала…
Експансивний солдат швидко бере ґвинтівку на руку й кидається за Інтеліґентом…
«Halt! Zuruck!»
Флегматичний солдат спостерігає події з непорушною байдужістю.
Інтеліґент обернувся, завмер. Солдат біжить до нього з ґвинтівкою на руці. До ґвинтівки припасований ніж-багнет.
Інтеліґент присідає. Солдат зупинився. Лезо багнета на кілька сантиметрів від грудей Інтеліґента.
Фізіономія солдата люто спокійна. Павза. Солдат з тим самим виразом обличчя робить легкий рух ґвинтівкою.
Інтеліґент здригує.
Знову павза.
Солдат робить багнетом більш нетерплячий рух.
Інтеліґент замигав очима, простягає тремтячу руку з документами.