Выбрать главу

Юрба розступається перед тачанкою. Інтеліґент переглянувся з дружиною, показав очима на юрбу. Обоє всміхнулися, самозадоволено і не без злорадства.

І справедливо. Мій герой – переможець. Основою партії І. І. завжди була стопроцентна (як не більш) демократія. Всяк за себе – і край… Нарешті – переможців не судять!

Юрба пройшла. Солдат чітко кинув голову в бік унтер-офіцера і «пропечатав» чотири кроки.

Унтер-офіцер козирнув.

Інтеліґент теж солідно кивнув головою…

Екран надовго темнішає…

Нікому ж нецікаво, як саме їхав мій герой на південь.

Добре їхав. Що-що, а вже чесність німецького майора вище підозрінь…

На благословенному півдні

Людна вулиця великого південного міста. Великий солідний будинок. На дверях його – велика солідна таблиця:

«ПРИСЯЖНЫЙ ПОВЕРЕННЫЙ»

Інтеліґент одягається на вечір. Фрачний костюм.

Дружина Інтеліґентова одягається на вечір. Велика кількість коштовностей і декольте…

Болонка сидить на пуфі і крутить хвостиком…

На балю. Декольте, фраки, військові мундири – німецькі, гетьманські, російські. Весело.

У кімнаті курців. Невеличка група мужчин. Інтеліґент промовляє. Гукнув на гетьманського офіцера, що проходив повз, і звертається до нього. Офіцер робить жести заспокоєння. Інтеліґент з сумнівом хитає головою. Офіцер переконує, говорить впевнено:

«Ніяка червона сволота нам загрожувати не може».

В залі – танки… Раптом кілька мирних дрижань, наче відгук далекого землетрусу…

В кімнаті для курців – те саме…

Інтеліґент переляканий, але задоволений («Ага, а я що казав!»). Офіцерові трохи ніяково. Інтеліґент багатозначно й тривожно підносить пальця вгору.

Екраном, у тому самому темпі, що були дрижання, ідуть шерегами в ногу чоботи. Крок їх рівний, міцний, точний…

Інтеліґент з піднесеним пальцем та з обличчям стривоженим знову говорить. Офіцер із робленою байдужістю відійшов…

Інтеліґент подивився услід йому з достатньою мірою презирства. Зідхнув. Обернувся до розмовників і починає говорити так само гаряче, як і раніш, але з виразом замріяним… Навколо спочутливі обличчя…

Інтеліґент скинув руками, стиснув їх у себе на грудях. Обличчя мрійливе, захоплене…

Багато дехто з вас, мої дорогі читачі, мріяли про те саме. Не треба розказувати про це вам. Але режисер, розраховуючи на широке споживання його картини, ці мрії втілив в екранні форми… Вам – тим, що мріяли, краще не дивитися: навіщо бентежити старі рани? Оберніться десь в бік до якоїсь вашої сусідки.

На тротуарах урочиста, радісна, добре одягнена юрба, що щиро плеще руками… Бруком, рівнобіжно тротуарові, маршує французький («з голочки») офіцер. – Овації посилюються. Слідом за ним маршує англійський («з голочки») офіцер. – Овації ще посилюються… Слідом – суне танк. – Овації сягають апогею… Раптом офіцер і танк зникають…

Замріяний Інтеліґент знову відчуває недалекі кроки…

Брутальні прояви огидної дійсности завжди руйнують чудові будови наших мрій. Очевидно, нетривалість цих будівель – річ обов’язкова. У кваліфікованого інженера-будівельника і некваліфікованої радбаришні, хоч і різні їх архитектурні стилі, – ознака нетривалости спільна. Це, звичайно, мінус. Але ж з другого боку – цей тип будівництва надзвичайно дешевий і приступний кожному трудящому і навіть безробітному. Це, звичайно, плюс. Знов же брак всякої тяганини, бюрократизму, фінвідділів і т. ін. – Подумайте над цим питанням. Багато дехто вирішив це питання на позитивне – запевняю вас… Так, – ще один мінус: в будівлі, що збудована таким способом, хоч би в неї була тисяча квартир, влаштованих за останнім словом житлотехніки, ніхто ніколи не зможе жити, крім самого архітектора… А, може, це – плюс?.. У всякім разі, зараз – мрія зруйнована.

Інтеліґент у розпачі повісив голову. Руки безсило впали.

Огидна дійсність – міцніша за мрію. О, трагедія світу – і, в усякім разі, мого героя!.. Дійсність…

Дорога в полі. Прямо на глядача, швидко, міцно – колона солдатів…

Лісок. Узлісся. На узліссі раптом з-під землі виростає лава повстанців. Швидко, скажено розмахуючи випадковою зброєю, повстанці кидаються прямо на глядача…

Довжелезний потяг військових теплушок мчить на глядача…

Лавою на глядача – жахлива, як з Апокаліпсису, божевільна кіннота в будьоновках…

Павза. Чорний екран.

Інтеліґент пригнічений…

Дійсність… Далі – теж дійсність, хоч на екрані й ляльки…

Ляльки. Лялька Петлюри входить в кадр. Ляльки-німці обернулися й вийшли з кадру. Лялька гетьмана, що замість ніг мала щось непевне і що її підтримували багнетами німецькі ляльки, впала й викотилася з кадру. Петлюра став на його місце в позі переможця…