Інтеліґент остаточно втратив рівновагу. Ряд безпорадних жестів – гнів, страждання, розпач, безсилля. Схопився руками за голову, кинувся в фотель. Схоплюється, ступає кілька кроків по кімнаті. Раптом повертається до дружини. Простягає обидві руки, щось говорить з гіркою доганою. Не договорив, знову повернувся спиною, знову схопився руками за голову. Розпачливий жест рукою в бік дружини: «залиш мене самого!..»
Бачили? – Поведінка, що заслуговує на всіляку пошану, – зовсім не завжди має хороші наслідки.
Мій герой переживає дуже складний настрій. Він, стурбований реальними передбаченнями дружини, бо й сам про них думав давно. Це ж – зрозуміла річ, зрозуміла для всіх, крім… дружини… Мій герой справедливо обурений і ображений: так просто ж було їй зрозуміти, що говорити про це – груба нетактовність. Він мав цілковите право чекати на співчуття, на ласку, на заспокоєння…
І ще раз скажу: розуміння дорожче за кохання…
І ще раз скажу: не йдіть до женщини, коли ви переможені…
Особливо – не йдіть до жінки, що вас кохає… Все це я повторюю для того ще, що хоч би ви прочитали сто «Інтеліґентів», все одно ви на ці істини на практиці не зважатимете. Не тому, звичайно, що ви тупі й зрозуміти не можете, а тому, що не можна людину переконати в тім, у що вона вірити не хоче…
Куди ж іти? – Це ви запитуєте… А хіба обов’язково треба йти? – Це я запитую…
Коли треба – ідіть до женщини. Кажуть люди давно, що за найкращого товариша для мужчини може бути лише женщина…
Шукайте. – Чи знайдете? – Мабуть, ні. Саме тому – шукайте. Беріть приклад з мого дорогого героя.
Марія Савівна схвильована й ображена…
Річ проста: говорять і навіть думають вони приблизно однією мовою, але відчувають – цілком різно. Оце й є причина…
Ми ставимося до нашого мислення з величезною офіціяльною повагою. Ми часто буваємо щиро переконані, що наш хазяїн – мозок. – Це тільки тому, що в нас його ще мало. Так мало, що дуже багатьом удається впевнити себе, що його багато. Не вірте навіть собі в цьому. – Це небезпечна помилка…
Більшість людей процес відчуття називають здебільшого «думання». Чи звернули ви увагу на те, як надзвичайно часто ми чуємо навколо себе слова: «я думаю». Можна подумати, що ми живемо вже в справжньому світі розуму. Не вірте. Дев’ятсот дев’ятдесят дев’ять чоловіка з тисячі думають дуже рідко. Але вся тисяча постійно, безперервно щось та відчуває…
Тільки три стихії здатні створити спільну мову почуттів: страх, пристрасть, голод… Відома річ, давно відома, але практичних висновків робити з неї люди не хотять. Тим гірше. Проте – товкти воду в ступі як відомо, багато хто вважає за роботу благородну… Мій герой – не сам. Далеко не сам!
Інтеліґент кинувся в крісло спиною до дружини. Кинув голову на спинку. Знову махнув рукою: «йди!» Дружина було ступила крок вперед. Зупинилася. Тихо обернулася й глибокозасмучена і ображена вийшла з кімнати…
Хмарка
Цей епізод, що має назву остільки поетичну, можливо, здається вам трохи несподіваним. Не поспішайте з висновками, хоч вони й очевидні. Правильніше – не поспішайте з висновками саме тому, що вони очевидні. Очевидність часто буває річ дуже непевна.
Інтеліґент підвівся. Коротко глянув на двері. Трохи потягнувся, поправив піджак, подивився на годинник.
Підійшов до дзеркала, поправив краватку, нахилився ближче до дзеркала, подивився на ніс. Ніс блищить.
Інтеліґент бере на пухівку пудри. Ударив злегка пальцем по пухівці і збив зайву пудру. Хмарка пудри повільно сідає на долівку.
Інтеліґент дбайливо пудрить ніс і підборіддя. Марія Савівна в спальні сидить у кріслі з хусточкою біля очей. Витерла очі й ніс, підійшла до туалетного столика.
Марія Савівна бере на пухівку пудри. Ударила злегка пальцем по пухівці й збила зайву пудру. Хмарка пудри повільно сідає на долівку.
Марія Савівна дбайливо пудриться перед дзеркалом.
Інтеліґент перед дзеркалом одягає капелюха. Ще раз пильно оглянув себе, поправив краватку. Провів рукою по щоках.
Марія Савівна мастить помадкою губи. Раптом обернулася вбік дверей.
В дверях стоїть Інтеліґент з дуже драматичним виразом обличчя й всієї постаті. Коротко вимовив щось, вийшов і рішуче зачинив двері.
Марія Савівна здригнула. Інтеліґент виходить з парадних дверей. 3 усієї сили грюкнув дверима.
На туалетному столику Марії Савівни задрижали порцелянові та скляні дрібниці. Один тонкий високий флякончик впав.
Марія Савівна здригнула ще раз і знову притиснула хусточку до очей.