Вірша А. Чужого «Ясносте, Ясносте, Ясносте» я, Авероес, для більшої ясности переповім своїми словами, і він з чужого стане дуже своїм та рідним. – Гумор полягає в тому, що далі Коментатор не переповідає вірша своїми словами, а повторює слово у слово, але не розбиваючи на віршовані рядки, а викладаючи суцільним текстом, як прозу. От як цей же самий текст виглядає у поета:
… і за Курилиху. – «Курилихою» Майк Йогансен іронічно називає підручник української мови, яким зокрема користувалися російськомовні держслужбовці, аби «українізуватися», що автором того підручника була Олена Курило (від прізвища котрої й пішла ця іронічна неофіційна назва книжки), українська мовознавиця, діалектологиня, авторка популярних підручників з української мови, творець української наукової термінології. (Згодом – жертва сталінського терору). Йогансен, сам будучи автором словників і посібників з української мови, досить критично ставився до цієї так званої «Курилихи». От що він писав зокрема щодо цього у свої книзі «Як будується оповідання»:
«Оця сама книжка Курилихи, сильно прислужившись для канцелярій та для курсів українізації росіян, чималу зробила шкоду для письменників, ба й для публіцистів. Справа в тім, що ця книжка має три основних хиби: по-перше, вона не розрізняє стилів. Вона виходить з абсолютно неправдивої засади, що українська літературна мова має один стиль – професорсько-канцелярський.
По-друге, ця книжка подає раз у раз непровірені, фанатичні, обскурантні рецепти. Вона, приміром, пробує обкарнати українську мову, викидаючи релятивні заіменники "який" та "котрий". Вона, не моргнувши оком, виправляє всю українську літературну мову на ніким не ухвалений, на око зліплений узірець.
По-третє, вона об'являє інтернаціональне добро, вирази, спільні всім європейським мовам, за русизми. "Тим не менше" в Курилихи "русизм". "Не зважаючи" – теж "русизм".
І все ж таки, подаючи поряд із тим корисні рецепти для стандартизації мови канцелярій, книжка ця має рацію як підручник діловодної стилістики. Та заголовок: "сучасної літературної" уже попсував мову багатьом молодим прозаїкам і псує ще й далі. Запам'ятайте, що це підручник для бухгалтерів, а не для письменників».
… захований натяк на читання «уваг». – Мається на увазі книга Олени Курило «Уваги до сучасної української літературної мови», 3-тє доповнене видання 1925 року.
Аль-Мансур-Якуб халіф – Абу Юсуф Якуб аль-Мансур (у західних джерелах званий також Альманзором, 1160-1199) – третій халіф династії Альмохадів, при якому держава Альмохадів досягла вершини своєї могутності. Був покровителем Аверроеса, але коли суд знайшов у писаннях останнього єресь, відправив філософа у заслання, а деякі його рукописи спалив. Альмохади (буквально – однобожники) – династія і держава в Північній Африці і Мусульманській Іспанії (1121-1269).
… писано в ній про мулів. – У тексті присутній гумор (ба навіть сатира) побудований на грі слів: схожості слів «мул» (гібрид осла та кобили) і «мулла» (мусульманський священик). Але під словом «мулла» арабський філософ, від імені якого пише Йогансен, тут має на увазі будь-яких священників в Україні, у першу чергу, звісно, православних попів, а також навіть і інтелігенцію. Через що у 10 виносці редакція «звинуватила» цього давно померлого середньовічного філософа у «махаєвщині». Махаєвщина (за тлумачним словником російської мови Ушакова) – це «дрібнобуржуазна течія, представлена невеликою групкою, що виступала в 1900 рр. і демагогічно зараховувала інтелігенцію до експлуататорських класів. (Від прізвища Я. Махайского (Вольського)».
… читали також Венгерова, Айхенвальда… – Семен Опанасович Венгеров (1855-1920) – російський літературознавець, видавець, бібліограф. Юлій Ісайович Айхенвальд (1872-1928) – літературний критик, перекладач. Обидва народилися в Україні.
… коли «Культурний побут» смішив тебе невдалим дотепами? – Можливо, натяк на газету «Культура і побут», що видавалася у 1925-28 роках в Харкові як додаток до газети «Вісті ВУЦВК». У «Культурі і побуті» крім іншого друкувалися гуморески та фейлетони.