Метр дочекався їх реприз:
– Поглянь на очі!
Мабуть, шиз!
– А чуб,
Неначе помело.
Ще й карк
Судомою звело.
– А як за пензля
Ухопивсь!
– Триматись мусить,
Бо напивсь.
– Як на долоні
Вся натура...
– І справді –
Зла карикатура!
ДІАЛОГ ПРО РУКУ
– Не гріх, коли «рука»,
І владна, і легка,
Підштовхує угору
Свояка.
Тут інше, мабуть,
Варто осягти:
Що та «рука»,
Як безголовий ти?
– Ні! Саме дурень
Добре розуміє,
Що без «руки»
Він місця не нагріє.
І лиже руку (й інше)
Без думок,
Бо голова – бери
Й теши кілок.
А вилізе? Хіба
Його рука
Розумного потягне
Свояка?
На це не сподівайся
І на мить –
Хто схоче власну
Дурість відтінить? Я
кі жнива –
Вирішує сівба:
Протекції лише
Папуг леліють.
Тягло й причеп –
Вони брудні оба,
Як руки ті,
Що одна одну миють.
СПОРТИВНЕ
Всім програвав
Хокейний клуб «Маяк».
Отож на нього
Вішали собак.
Хотілось вигравати,
Але як?
Вирощувати власний
Молодняк?
Є вихід! дальні
Лебідь, Щука й Рак
В хокеї, кажуть,
З’їли сто собак.
Нехай відкриють
Перемог парад!
Зібрали поодинці
Трійку дужу:
Ширяє Лебідь,
Рак повзе назад,
А Щука зовсім
Сіла у калюжу.
Виймали шайби
Зі своїх воріт,
Сухі голи
Варяги рахували...
Фізкультпривіт!
Хоч баняком об лід –
Ото вже дров
І ключок наламали!
Себе зганьбили Лебідь, Щука, Рак,
Ті аси, що зреклись
Своїх пенатів...
А ще на кого
Вішати собак,
Коли у нас
Немає меценатів?
ОТО НАЖЕНИХАВСЯ
На прадідівській пічці
Пригрілися старі...
Надворі хуга свище,
Гуде у димарі.
І порожньо в світлиці,
В дітей свої діла –
Вивчають у столиці
Міграцію з села.
– А пам’ятаєш, – голос
Старенька подала, –
Як люта сніговиця
Нам маєм розцвіла?
Кахикав ти під тином,
А я крізь гострий сніг
Летіла до багаття
Гарячих рук твоїх.
– Було, було, старенька! –
Заворушився дід.
– А чом не повернутись
В меди далеких літ? –
У чоботи влізає,
Прикрився кожухом...
– Ти... теє... не барися,
Як шкрябну під вікном. –
У віхолу виходить,
Що відьмою луна,
Шкребе здубілим пальцем
Жовтавий лик вікна.
Вже насправжки кахика,
Ногами дріботить...
Не поспіша старенька
Згадать солодку мить.
Вже поперека ломить
Підступний сніговій...
– Ото наженихався! –
Бурчить під ніс старий.
Бурчить і повертає
У теплий хатній рай,
А на печі куняє
Розчулена стара.
– Чого ж ти не виходиш? –
Дід мовив, сопучи.
– А мати не пускають, –
Почулося з печі.
БАЙКА ПРО БАЙКУ
У пошуках життєвого сюжету
Один Байкар заглибився в газету.
Він повсякчас сповідував «живинку»
І стиль гострив у гущі мас. На ринку.
Хвала! Усіх, включаючи Езопа,
Переспівав. Бо голова! Не знаю,
Як з байкою упоралась Європа,
А в нас дорога байці, як до раю.
Ну, закидали, правда, щодо тем.
– Всі теми вічні, тут нема проблем, –
Відповідав Байкар. – Я дух часу
Донести маю. Маю й донесу!
Знайдіть в Гребінки слово «автокар»,
Чи візьмемо для сміху Лафонтена,
У Лафонтена термін є «антена»? –
Як не крути, кругом правий Байкар.
Коротше, жанр від нього багатів,
Байкар, само собою, й поготів.
Тверділа в образах новітня мідь:
Осел – заочник, футболіст – Ведмідь,
Лев – бюрократ при чині, Вовк – «хіпак»,
Косий – трамвайний заєць і пияк.
У Рака – рак, Кіт наплодив сиріт,
Свиня – свиня, цабе вусате – Кит,
Бо зобижать Планктон – то моветон,
В Дельфінів міг розвинутись Планктон.
Шпиг Алігатор... ГенаКрокодил його накрив і вибиває пил.
Лисиця – вертихвістка не проста,
Кріль – то студент без жодного «хвоста».
Ну, Мавпа... Та співає про красу...
Стоп! Наш Байкар намацав дух часу:
«А Качечка випливає
З Качуром за ними,