Дивак, кажете? Добре, хоч «чокнутим» не охрестили. Бачите, у мій час кафе, дансингів, барів було обмаль, а часу та грошей ще менше. Отож і доводилось над підручниками та саморобними пристроями гнутись. І так гнувся, що якось в академіки проліз... Та куди ж ви, хлоп’ята? Я свою каву допив – і в бібліотеку, дещо підучити треба. А ви лише третю пляшку замовили. Часу у вас, як кажуть енциклопедисти, навалом – аж до наступної сесії...
КОНТЕКСТИ
І на Пегасах часом галопують вершники без голови.
-
Вибивався в люди, як звір.
-
Ми стільки взяли від природи, що не можемо чекати від неї милості.
-
Вас принижує карлик? Значить, він вище.
-
Епітафія: «Нарешті ти повірила, хай тобі грець, що я справді був тяжко хворий?»
-
Окрім футболу, він любив іще життя.
-
Нині дітей годують лише доти, доки вони не вийдуть на пенсію.
ЧАРІВНА ЯЛИНКА
Разом із знайомою дівчиною я пропхався на новорічний бал в солідне об’єднання, де вона працювала.
– Дамитрудівниці і товариші кавалери! – кричав розпорядник балу. – Завдяки турботам місцевкому до нас прийшов Новий рік! Всі до ялинки! Святковий інвентар руками не мацати!
На ялинці замість традиційних прикрас висіли черевики, транзистори, капелюшки, краватки, кофти, панчохи та силасиленна інших речей «для дому, для сім’ї».
Жінки стогнали від захоплення.
Чоловіки позбулися впливу буфетного магнетизму.
Розпорядник балу тріумфував.
– Які чобітки! – щебетало схвильоване жіноцтво. – Це французькі чи італійські?
– Ви помиляєтеся! – весело відповів розпорядник. – Це чобітки «Будні» нашого виробництва.
– Який транзистор! – приєдналося до жіночого хору джинсове козацтво.
– Це японський, – напруживши інтелект, пояснив я.
– Ви співаєте з чужого голосу, мій недосвідчений друже, – недбало кинув розпорядник. – Це транзистор «Соня» нашого виробництва.
Я відчув, що з мене зробили блазня на громадських засадах.
– Яка кохта! – заверещала моя дівчина. –Ну, признайтеся, що це шотландська, що я не помилилася!
– На жаль, моя чарівнице! – ніжно заперечив розпорядник. – Це кохта «Вівці мої, вівці» нашого виробництва.
– А цей мережаний нейлон? Невже...
– Саме так. Це панчохи «Польова радість» нашого виробництва.
– Але ж краватки напевне імпортні! – вискочив відомий артистскандаліст Пилип Конопельський. – Не бачу рідної гами кольорів – жовтомалинової чи зеленорудої!
– І ви не вгадали, – торжествував розпорядник балу. – Це краватки «Гордіїв вузол» нашого виробництва.
– Невже... Невже всі речі наші?
– Так! – урочисто мовив розпорядник. – Наші. На виставку.
ПРОНЕСИ, ГОСПОДИ...
– Наша секція вийшла в лідери по завалу роботи
Лектори принишкли, мов потерчата.
– Лише один ганебний факт! – гримів, як Саваоф, завідувач секцією. – У клубі села Соколівка наш лектор не зміг відповісти попові, що таке антисвіт і гравітація!
«З тим попом зв’яжись, – зіщулився лектор Фантомасенко. – Усі атеїстичні журнали виписує, антихрист».
– І це в селі, де функціонує церква, – розвінчував зав.
«А до церкви ходять півтори старушенції – резерв геронтології, – подумки поправив Фантомасенко. – Піп молодий, ні в чорта, ні в бога не вірить, гаспид...»
– І є сигнал, що тамтешній піп п’яничка і паливода, – розлягався трубний бас зава.
«Справді, – згадав Фантомасенко, – той стиляжний попик якось відпустив у чайній гріхи механізаторам і студенткам. Ще й проповідував, що голова колгоспу ні біса в гульні не смислить. От чортяка!»
– Цю ситуацію треба виправити!
«Мадонна міа! Що він надумав?»
– Треба дати гідну відсіч!
«От сам і дай. Розспівався, ангел...»
– Треба, нарешті, провчити отцяхаламидника...
«Як мені відхреститися?»
– І добряче провчити...
«Забожусь, що на бюлетені».
– Від нас поїде...
«Свят, свят, свят...»
– Досвідчений лектор...
«Пронеси, господи...»
– Товариш Фантомасенко!
У мозочку Фантомасенка розпросторився хор: «Радуйся, ой радуйся, ниивоо, син божий народився...»
Він відчув, що його кроплять.
Розплющив очі – і побачив блідий лик зава. Той лив на Фантомасенка воду просто з графина.
– Боже милосердний, – смикався зав, – що з вами?