Софіти світять. Що за мізансцена?
Кліп сюди. Кліп туди.
Ліворуч бачу голі ноги.
Праворуч бачу голі ноги.
Посередині лежу я. Геть голий. Лише на нозі номерок теліпається.
Лап попід себе. Мармур! На мармурі лежу!
Господи, куди ж я залетів?
Сипокійно! Оно віконце. Загратоване.
Що у віконці?
Человєк при берданці.
– Любєзний! – тарабаню в шибку. – Випусти мене звідси! Бо ввечері тре грать п’єсу. На моральну тему.
Человєк обертається. Руку до лоба дере. Ружжо падає. Человек падає.
Нервенний...
Що діяти?
Кручу бирку. Знімаю її з ноги. Читаю:
«№ 17. Труп неопознаний».
Сипокійно! Я в морзі. Гутен морген!
І сам, конєшно, одключаюся.
Така драма. Затим трагедія. На профкомі мене розбирали.
Тільки один заступився. Він у нашому театрі подлєцов грає.
– Безобразіє! – виступив. – Живого актора в трупарню засунули!
Конєшно, зразу вліз режисер. З ремаркою, дракон!
– Живого? – каже. – Хаха! П’яного в смерть. Ще й підмерзлого. До анабіозу дійшов! Його, як мамонта, – каже, –у сугробі знайшли. Діждався, – каже, –наш театрик безсмертного актора!
Отакий, товаришочки, водевіль зіграв.
Добре, що не в ящик...
«МЄСТОВ НЕМА»
Я безнадійно стовбичив у холі готелю.
У пам’яті зринув приємний спогад: вперше (і востаннє) самотужки дістаю номер. З плюшем і душем. Правда, туттаки мене взяли за душу черговий адміністратор і приїжджий ревізор –саме з останнім мене й переплутали. Але я відстояв свій комфорт. До ранку.
Тепер надходив вечір.
На мене холодно дивилися пластикове бюро, райдужні вітражі, настінне карбування, різнобарвні світильники.
Усю цю відчужену розкіш олюднював аркушик з написом від руки «МЄСТОВ НЕМА».
І все ж я зважився на рішучий крок. До віконця адміністратора.
– Одне місце на одну ніч для командировочного! (Мій тон нагадував давнє «дайте, не минайте...»)
– Громадянине, ви з Марса чи з Видригайлівки? У нас проістекають два спінозіуми, два колокуми й семінар! – адміністраторка кивнула на дошку оголошень.
Я підсвідомо посунув до плакатів. Пробіг очима:
СИМПОЗІУМ ПОБУТОВИХ ХІМІКІВ СЕРЕДА. ДОПОВІДЬ І ДЕБАТИ.
ЧЕТВЕР. ЕКСКУРСІЯ НА ПИВЗАВОД.
П’ЯТНИЦЯ. ПОЇЗДКА. ДО ВИНРАДГОСПУ.
СУБОТА. КУЛЬТПОХІД НА «ЦИГАНКУ АЗУ».
ЗАКЛЮЧНИЙ БАНКЕТ.
«Всеосяжна наука – хімія», – подумав я, переходячи до іншого оголошення.
КОЛОКВІУМ ЛЕКТОРІВЗАОЧНИКІВ
ЧЕТВЕР. РОБОТА СЕКЦІЙ.
П’ЯТНИЦЯ. ВИЇЗНИЙ ПРАКТИКУМ НА СПИРТЗАВОДІ,
СУБОТА. ЕКСКУРСІЯ НА КОНДФАБРИКУ.
НЕДІЛЯ. ДЕНЬ ВІЛЬНИЙ. ВВЕЧЕРІ БАНКЕТ.
– Ви не до нас часом? – почув я бадьорий голос. Біля мене спинився кремезний вусань. Він тримав саморобну табличку: «Семінар «Режим економії». Реєстрація учасників».
– На жаль, ні! – зітхнув я.
– Мабуть, із цих невдах? – недбало махнув він на дошку.
– Чому невдах?
– Організація шкутильгає – програми бідненькі. У нас, приміром, ще заплановано відвідання дегустаційного залу, виїзд на туристичну базу й похід до мисливського заповідника.
– Мабуть, у них гірше з режимом економії, – бовкнув я.
– Мда! – процідив вусань, вклавши в голос з півкіло металобрухту. – А ви, до речі, по якій лінії приїхали?
– По лінії потокової лінії. На монтаж.
– Мда! Теж потрібна справа. Не буду вас затримувати...
Я човгав до вокзалу, а на думці вертілося:
«Один ум добре, а симпозіум краще».
КОНТЕКСТИ
Думки юрмилися в його голові, давлячи одна одну. Атеїст, а плює в душу.
-
Епітафія: «Потрапив під колесо історії».
-
Кам’яний ГОСТ.
-
Підрядився писати брошуру з питань моралі, щоб відшкодувати витрати на розлучення.
-
Дороговказ: «Обережно! Поворот долі!»
-
Скількох Колумбів згубили сорокаградусні широти!
НІЧОГО ПОГАНОГО НЕ СКАЖУ
– Вибачте, жодного негативного слова про моїх колег ви не почуєте. Тим паче, що йдеться про висування. Хай ви згори, хай складете думку, що я ліберал, але заявляю категорично: всі мої колеги – люди високого польоту. І варяги нам не потрібні. Чому я не сокіл? – так формулює питання фольклор. А я відповідаю: тому, що людська заздрість обтяла крила не одному соколу, який міг би ширяти у вищих сферах...
– Візьмемо Мукузанського. Орел. Енергійний, компетентний. І от поширили плітку, що він випиває. А хто не випиває? Я перший підніс келих шампанського за перевиконання, хоч на робочому місці такі акції заборонені. Підніс за нові успіхи, а Мукузанський вибив келих у мене з рук. Вибив у падінні, головою, як форвард. Сміху було! Мабуть, устиг в інших відділах товаришів поздоровити. Ну, поклав я Мукузанського у таксі і відвіз додому, щоб зайві балачки не плодилися. Отож голосую за нього, як кажуть, обома руками...